#діалог_з_тренеромРеалістично неоптимістичне.Давно не писав, та гадаю зараз на часі.На часі нагадати, про те, що відбувається і як це працює.Бо почали забувати, звикати, адаптуватись і інформаційний фон далеко не сприяє критичному мисленню та реалістичному розумінню подій.Тож, вчергове декілька тез:1. В Україні ВІЙНА. Як би її не називали представники однієї, чи іншої, чи навіть третіх сторін. Це війна на виснаження та виживання. Її будуть продовжувати називати так, як вигідно кожному але суті це не змінює.2. Ворог рухається вперед. Так, не так швидко, як йому б хотілось, але і не так повільно, як хотілось би нам. Території, які в 2022 році були нашим глибоким тилом, зараз також тил, тільки вже не наш.3. Кожна обнадійлива новина, яка не справдилась,кожна чергова дата потенційного завершення війни, яка не здійснилась руйнують вашу психіку і ламають Віру, а зневіра, це найгірша онкологія для психологічного стану.4. Не розсосеться, не пронесе, не порішають. Всі оптимістичні і дуже оптимістичні прогнози мають достовірність приблизно таку саму, як і прогноз погоди. Тому краще взяти парасольку і радіти, що не пішов дощ, ніж навпаки. Те саме і по ситуації в країні. Сподівайся на краще, але готуйся до гіршого.5. І в продовження теми з парасолькою (сподіваюсь зрозуміло, що це образне порівняння) дивно сподіватись, що хтось візьме запасну або віддасть вам свою під час зливи. Тож, чи не дивно очікувати подібного в вирішенні військових проблем. Вже давно час зрозуміти. що сподіватись можна лише на себе і тут найскладніше, в наступному пункті.6. Політики будуть обіцяти, та врешті знайдуть виправдовування, чому знову не вийшло. Партнери, будуть допомагати рівно стільки, скільки зможуть, схочуть або їм це буде вигідно, та зрештою висловлювати занепокоєння дешевше, тож повернуться до цієї опції. Співгромадяни… одні будут ухилятись, виїжджати, вивозити дітей та родичів, ховатись та ховати власні статки, інші будут матюкатись, скріпіти але тягнути лямку на фронті, в волонтерці. Перших буде більшати, других меншати. І тут постануть головні питання, ДЕ ТИ?, З КИМ ТИ? і ХТО ТИ? Бо зрештою сподіватись та розраховувати можна на себе і на власну “бульбашку” яку варто створювати, підтримувати і наповнювати. А якщо вся країна стане однією “бульбашкою” матимемо шанси, інакше - ні. Чи це просто? Ні, не просто. Чи неможливо? Ні, можливо. Ми були близькі до цього в лютому 22.Хотілось би писати про щось, що мені подобається, але маємо, що маємо.Бо саме такою бачу реальність.