як ви знаєте, на вихідних гран-прі каннського кінофестивалю було вручено російському режисеру андрію звягінцеву.поки україна прокидалась під вибухи, світ прокинувся почитати новини про дущещіпательну "антивоєнну" промову звягінцева, в якій згадувались "мільйони людей по обидва боки лінії зіткнення" і звісно "єдина людина, яка може зупинити цю м’ясорубку, це ви, пане президенте російської федерації."багато чого хочеться тут сказати, але краще за мене вже написав мустафа найєм. процитую тут уривок: Навіть протест проти війни у них знову перетворюється на прохання до царя.І ні, це не невинна гуманістична фраза, не метафора і не помилка. Андрій Звягінцев знає вагу і значення слів.Це така зручна форма розмивання відповідальності, коли замість України з’являється географічна лінія, замість російського нападу з’являється абстрактна м’ясорубка, а замість політичного злочину з’являється спільний біль, у якому всі нібито однаково нещасні.Андрій Звягінцев дуже хотів засудити війну, але побудував свій виступ так, що в ньому знову зникли всі, крім Путіна.Він не назвав жертву, зате залишив ім’я того, хто вбиває.Але найважливіше в його промові те, що Путін не є обвинуваченим, а є останньою інстанцією милості. Саме тому ця промова не руйнує вертикаль, а переносить її на сцену Каннського кінофестивалю. У цій формулі саме «пан президент Російської Федерації» є центром війни, смерті, надії, миру і майбутнього.Уявіть, що Чаплін у 1940 році вийшов би не зі зверненням до людей і солдатів, а з проханням до «пана рейхсканцлера Гітлера» припинити бійню. Уявіть, що він не назвав би нацизм, не назвав би жертв, не назвав би окуповані країни, а сказав би, що мільйони людей по обидва боки фронту просто хочуть миру. Це було б не мистецтво проти тиранії, а культурна капітуляція перед нею.
'the drama', 2026 💌обережно, спойлери!перед фільмом я писала текст для нового відео про ромкоми й планувала розповісти про те, як жанр змінюється та еволюціонує, наводячи як приклад тих самих матеріалістів.але, як на мене, і драма хороший приклад. фільм містить класичні жанрові елементи: meet cute? є. перешкоди на шляху до кохання? є. соціальний коментар щодо сучасних проблем? так. звісно фільм радикально відрізняється від класичних ромкомів 90х-00х, але, на мою думку, це тому, що саме життя змінилося. жанру потрібно знайти себе в цьому часі. і мені дуже цікаво спостерігати, які фільми народжуються у цьому пошуку. The Drama майстерно, майже вишукано поєднує кілька зовсім різних тем і дає коментар кожній із них. для мене головна історія тут про те, як у стосунках спливають секрети, які раптом здаються більшими за все, що ти знав про людину до цього. і не менш важливо - про те, як ми та суспільство обираємо реагувати на них.Алана Хаім геніальна у своїй ролі і є втіленням персонажа, який поспішає судити всіх і вважає себе morally superior. у час, коли це відбувається всюди від тіктоку до тредс, це виглядає як дуже точна й влучна сюжетна лінія. ми швидко вішаємо ярлик red flag на чужі стосунки й людей, оцінюючи ситуації без контексту. і саме цього нюансу часто бракує суспільству - особливо такому поляризованому, як американське.цікаво, що у фільмі також показують спробу виправдати поведінку Емми травмою, теж дуже сучасний наратив. але історія Емми, як би не намагався Чарлі знайти "складне і глибоке" пояснення, по суті проста - це про належність до групи. і тут режисер виходить ширше за рамки ромкому, додаючи соціальний коментар щодо gun violence. бо правда фільму в тому, що іноді підлітки роблять речі просто для того, щоб бути крутими, щоб відчути приналежність до якогось комʼюніті. а оскільки school shootings глибоко проникли в американську культуру, середньостатистичний підліток точно чув про це не раз. тому проблема не завжди в глибокій травмі, а, як припускає режисер, у тому, що така думка потенційно може з’явитися у будь-кого. різниця лише в тому, що не кожен має доступ до зброї.але цей нюанс недосяжний для ідеального Чарлі, який хоче поставити ідеальний танець. весілля у своїй концепції постановочне, як каже їхній хореограф. і фільм дуже добре грає на цій темі: поки Чарлі сходить з розуму від новини, вони з Еммою продовжують відвідувати всі заплановані передвесільні події.а потім стається той-самий-момент: Чарлі цілує свою колегу Мішу. фільм наче ставить питання: що гірше, "менший" гріх, який ти справді вчинив, чи "більший", але який так і залишився наміром?врешті, процитую думку, що побачила у твіттері: хоч Чарлі стирає слово "емпатія" зі своєї промови про Емму, але саме вона дає другі шанси у цій історії.
дуже сподобався цей тейк з приводу поведінки шаламе в його "марті супрім" пресс-турі. нарешті не lazy hate on him, заснований лише на його фразі про балет і оперу, а цікаві роздуми з приводу "метод" акторства під час маркетингу фільму. і хоча я насправді все одно погоджуюсь з тейком крістен стюарт з приводу того, що метод-ектінг це річ, яку можуть собі дозволити лише чоловіки, але ці роздуми мені здались набагато влучнішими щодо шаламе, ніж просто "о ні наш theatre kid скатився". якщо коротко, то автор розказує про "kayfabe" - термін з реслінгу, який по суті значить що "всі знають, що це постановка, але роблять вигляд, що це реально". і в тому ж інтервʼю, де шаламе сказав you-know-what про оперу і балет, він розказував, що реслінг і його маркетинг точно повпливав на нього і на те, як маркетять кіно зараз. автор відео підкреслює, що для нього це чергове підтвердження, що це все шоу від шаламе, аж ніяк не "от він і проявив свою спражню суть". я все одно не можу чітко сформулювати, чи захоплюють і розважають такі маркетингові стратегії, чи це може бути дуже вдалим прикриттям для того, щоб висловлювати думки за які тебе можуть закенселити. тому тут цікаво, як промо фільмів у наступні роки буде розвиватись і шукати цю межу
Хочеться говорити сьогодні ще гучніше про кіно, зрежисоване жінками. Тому, традиційно, добірка моїх улюблених:🌸 Поміж хвиль (2021, Франція) by Анаїс Вольпе🌸 Mur Murs (1981, Франція, США) by Аньєс Варда🌸 Вбиваючи диявола (1970, Чехословаччина) by Естер Крумбахова🌸 Blood Tea and Red String (2006)🌸 Megane (2007, Японія) by Наоко Огігамі🌸 Outrage (1950, США by А) 🌸 Королі світу (2022, Колумбія) by Лаура Мора Ортега🌸 La cigarette (1919, Франція) by Жермен Дюлак🌸 Slow (2023, Литва) by Марія Кавтарадзе🌸 Галас (2022, Мексика) by Наталія Берістайн🌸 Дівочі історії (2023, Польща) by Аґа Божим🌸 Cha-Cha (2024, Японія) by Май Сакаї🌸 Catherine Called Birdy (2022, США) by Лена Данхем🌸 Метаморфози птахів (2020, Португалія) by Катаріна Васконселос🌸 One Million Yen Girl (2008, Японія) by Юкі ТанадаДокументальне:🌟Дівочі історії (2023, Польща) by Аґа Божим🌟 Beyond The Visible - Hilma af Klint (2019, Німеччина) by Halina Dyrschka🌟 Apolonia, Apolonia (2023, Данія) by Леа Ґлоб🌟 Фрагменти льоду (2024, Україна) by Марія Стоянова 🌟 Smoke Sauna Sisterhood (2023, Естонія) by Anna HintsВідповідно в назвах — лінки на пости про них на каналі. В твітері також зробила тред з великою добіркою моїх улюблених, класних і різних фільмів, знятих жінками, на котрі раджу звернути увагу і обов'язково подивитись, забігайте.Можу продовжувати ще довго (ну і більше по тегу #grlpwr), але хочу і ваших улюблених фільмів, тож діліться в коментарях 💋
у мене двояке ставлення до байопіків, а особливо до того, що створює Раян Мерфі регулярно. неодноразово люди, дотичні до реальних постатей на яких засновані його серіали, висловлювались проти великої уваги і медійності, які їм дарував цей режисер. особливо (!), коли це стосується історій про маніяків і їх жертв. історії ж про відомих жінок часто досліджують експлуатацію їх образу. і стає особливо іронічно дивитись такі серіали, адже це саме те, що робить і творець серіалу. знову заробляння грошей на образі і на трагедії. з цієї причини я ніколи не подивлюсь Pam & Tommy про памелу андерсон, хоча дуже люблю її. історія, що мала засуджувати те, як домашнє відео Пем стало чимось, що визначало її більшу частину її життя, натомість створила другу хвилю інтересу до цієї плівки. памела розказувала, що була проти цього серіалу взагалі, і що знову ж таки - нічого на цьому не заробила. what an irony, це саме те що сталось з її home video. але нещодавно вийшли перші серії love story раяна мерфі…і тут мої принципи виявились не такими сильними…I’m only human
wuthering heights, 2025pt.2хочу почати з того, що я НЕ виступаю за те, щоб фільми на 100% повторювали книги. по-перше - це неможливо і наївно думати, що це колись би спрацювало - кожен усе одно додає своє бачення. по-друге - ніхто нікому нічого не винен при адаптації твору. але при будь-яких змінах хочеться розуміти відповідь на питання: чому? розуміти, що вони не випадкові і бачити повагу та любов до оригіналу.я люблю цьогорічного фракенштейна попри суперечки про достовірність, бо гільєрмо дель торо відчутно любить і сам твір, і мері шеллі. всі зміни відчувались виправданими і додали цікавого режисерського погляду. з буремним перевалом емеральд феннел - це не той кейс.головні героїбуремний перевал - чи не єдиний класичний твір того часу, який так відкрито говорить про расизм і колонізацію. у книзі гіткліффа багато разів описують як "коричневого", "темношкірого", "циганча" - і це одна з ГОЛОВНИХ причин, чому кетрін не може вийти за нього. кетрін у книзі темноволоса - в цьому вони подібні. а світле ж волосся нагадує гіткліффу про привілейованих лінтонів. емеральд не просто ігнорує расу - вона її перевертає, роблячи темним лінтона, людину, з якою кетрін відчуває себе нещасною і запертою...єдине її пояснення кастингу, яке я знайшла: "джейкоб виглядає як ілюстрація гіткліффа на обкладинці першої книги буремного перевалу". це не смішить мене і ніяк не розважає, а просто дивує. щодо кетрін - я люблю марго роббі, але тут вона не дала тієї диявольщини. кетрін маніпулятивна, жорстока, егоїстична. у фільмі не ясно, чому неллі так із нею поводиться. у книзі ясно - кетрін регулярно вдавала хворобу і "смерть", маніпулюючи едгаром. а ізабелла, як я вже писала, чи не найбільша жертва в хворій грі кетрін і гіткліффа. і те, що з нею зробила емеральд феннел… is a choice, скажімо так. особливо враховуючи її попередню роботу - promising young woman.теми творубуремний перевал - окрім іншого, ще й про те, як жертва абьюзу стає абьюзером. гіткліфф мені завжди нагадував героя "хіба ревуть воли як ясла повні" в цьому сенсі. як і чіпку, гіткліффа принижують, б’ють, знецінюють - і він виростає в людину, яка відтворює те саме насильство, тільки вже свідомо і системно. вирізати цю лінію - це як перетворити “хіба ревуть…” на american dream story і закінчити на першій крадіжці, зробивши з цього історію про невдалу долю, а не про багатошаровість таких людей у світі і вибір, який вони насправді роблять. буремний перевал - це історія про те, як ми передаємо свої травми наступним поколінням, і як наша злість, обсесія, бажання помсти отруює не тільки наше життя, але і всіх навколо. те, що фільм повністю оминув це - на мою думку сильно спростило історію. я розумію, що фільм не зміг би передати всього, інакше б йшов 4 години. але навіть якщо залишити в центрі лише кетрін і гіткліффа - це не кохання, це істерія, це обсесія, вони вважали себе одним цілим, кетрін бачила у гіткліффі все, що не приймала в собі. твір долав гендерні норми, показуючи кетрін "маскулінною", а едгара лінтона більш традиційно фемінним, книга піднімала теми, на які боялись говорити люди.фільм же відчувся так, наче емеральд обрала обійти всі "незручні" питання - расу, абьюз, класову нерівність, моральне гниття. і перетворити історію на трагічне кохання. буремнй перевал - ворожий і потворний, незатишний і болючий. фільм же глянцевий, він вичавив із книги все, що робило її великою. і знову ж таки, найбільш жорстоко для мене - це те, з якою неповагою все це робиться. гучні заяви про те що марго (продюсер фільму) не читала книжки, але вважає цю екранізацію найкращою, чи що кастинг вибір заснований на фантазії 14-річної емеральд…rip emerald fennel you would’ve loved vertical series by dramabox
California Post опублікувало розслідування про конфлікт між братами СефдіЗа даними видання, Бенні Сефді у 2023 році припинив професійні стосунки з братом Джошем після того, як дізнався про обставини інциденту на зйомках фільму Good Time. У матеріалі стверджується, що до зйомок сцени сексуального характеру було залучено 17-річну акторку. Під час знімального процесу, за словами очевидців, залучений актор (непрофесійний актор, а як часто кастить Джош Сафді - випадкова людина), знаходячись під кайфом, роздягнувся і намагався зайнятись сексом з дівчиною. Джерела зазначають, що зйомку не було зупинено, попри ризики та порушення стандартів роботи з неповнолітніми.California Post вказує, що Джош Сефді керував процесом на майданчику та дізнався про вік акторки в день зйомок, уже після завершення сцени. Коментарів із цього приводу він не надав.Сцену було вилучено з фінальної версії фільму напередодні прем’єри на Каннському кінофестивалі.Дисклеймер: Це таблоїд, ця інформація поки не підтверджена ніякими надійними джерелами, тому чекаємо апдейтів.
що лишається після шоу? (🚨spoiler alert)але тут Сафді заграється в "Uncut Gems" 2.0 - а всі, хто дивився фільм, памʼятають, що такий шлях веде лише в один бік. повторити це знову, але з молодим хлопцем, здавалося б і надто жорстоким, і повторенням самого себе. тому фінал "Марті Супрім" повертає в іншу сторону. і хай там як про неї сперечаються в інтернеті, я її все ж сприйняла як більш обнадійливу і світлу.для мене фінальна сцена - це момент усвідомлення, що велич не обовʼязково приходить через пінг-понг. не обовʼязково лежить у гучній перемозі і славі. і думка про те, чого варта ця перемога. скільки ще буде ударів по заду? я розумію, чому у багатьох відчуття, що фільм намагається завернути історію нарциса у гарну упаковку і дати йому redemption. я теж не вірю, що такі люди здатні кардинально змінитись. але чи не забагато ми вже бачили фільмів, які не залишають герою жодного шансу?увесь фільм протиставляє дві сили: велику мрію й амбіцію (пінг-пон відомість, кінозірку Кей) і можливе призначення, інший тип спадку (Рейчал і дитину). мені особливо врізався в пам’ять кадр, де Рейчал тримає помаранчевий пінг-понг м’ячик навпроти свого живота - за хвилину до того, як усі м’ячики вилетять у вікно. або момент з бутафорською прикрасою Кей і її обіцянками - прямо перед тим, як Рейчал буквально жертвує собою, намагаючись дістати для Марті гроші. навіть порівняння секс-сцен з Кей і Рейчал для мене кажуть багато.тому, зважаючи на те, що Джош Сафді виріс у такому ж хаотичному світі, який він знову й знову показує у своїх фільмах, і на те, що він нещодавно сам став батьком, я вірю: цей фінал справді може бути про усвідомлення того, що іноді немає нічого величнішого - і нічого тривалішого - за такі прості речі, як твоя сім’я.але мені подобається, що фінал читається так по-різному. можливо, це говорить не стільки про фільм, скільки про нас самих. про те, де ми зараз. велич і хаотичний шлях до неї - чи небажання платити таку ціну?тому так, "Марті Супрім" - справді епічний фільм. смішний. але водночас дуже щирий. небанальний, неймовірно стильний - і такий, що змушує поставити кілька важливих запитань самому собі.
🎼 як звучить фільм 'marty supreme'о, як же я люблю гарний саундтрек...ретро-звучання в Марті Супрім влучило в саме сердце, hit the note. я завжди мала слабкість до звуків, що перегукуються з nintendo і викликають відчуття ностальгії. музика, що звучить так, як у минулому уявляли майбутнє. таке звучання, як на мене, вміє вловити щось величне - відчуття потенціалу, розмаху, піднесеної мрії. бо це по суті і є мрія про велике? саме тому в цьому фільмі такий звук ідеально лягає: марті сам по собі і є уособлення юнацького максималізму, величезної віри у яскраве майбутнє. музика посилює епічність його історії, робить її масштабною, але водночас створює відчуття спогаду і погляду на фільм з далекого майбутнього, як на міф. я звісно одразу почала шукати, хто стоїть за цим звучанням, і натрапила на дуже цікаву статтю, в якій Джош Сафді разом із композитором Деніелом Лопатіним пояснюють сенс такого рішення.на культурному рівні, такий контраст підкреслює зіткнення "старого світу" і "нового світу" в історії Марті. Сафді та Лопатін заклали навіть юнгіанську метафору: Puer vs. Senex - вічний юнак проти старця. цим юнаком звісно є сам Марті - він живе мріями про майбутнє, він молодий бунтар, який випереджає свій час, тоді як оточення - є тим самим старцем, який намагається "притримати" його, нав’язуючи старі правила. музика буквально втілює цей конфлікт: старий світ звучить як традиція та хаос минулого - Лопатін використав для цього фрагменти оркестрових елементів (флейти, хори, струнні), барокові мотиви, дзвіночки. натомість "новий світ" має свій особливий звук, якого ще не існувало у 50-х - звук мрії про майбутнє. Це і є ті самі синтезатори та new wave-біти 80-х, що представляють саму особистість Марті - проривну, несумісну з його часом. у сценах фільму ці яскраві синт-поп вибухи ніби "прорізають старомодне оточення", відображаючи, як герой пробиває собі шлях крізь застарілі норми.Лопатін каже: the new world has a sound, and it’s one that hasn’t even been born yet, it’s a dream. 🔵
І перейдемо до категорій телебачення! Найкращий драматичний серіал - The PittНайкраща акторка в драматичному серіалі - Ріа Сігорн, ("Pluribus")Найкращий актор у драматичному серіалі - Ноа Вайлі, ("The Pitt")Найкращий актор другого плану в драматичному серіалі - Трамелл Тіллман, ("Severance")Найкраща акторка другого плану в драматичному серіалі - Кетрін ЛаНаса, ("The Pitt")Найкращий комедійний серіал - The StudioНайкраща акторка в комедійному серіалі - Джин Смарт, ("Hacks")Найкращий актор у комедійному серіалі - Сет Роґен, ("The Studio")Найкращий актор другого плану в комедійному серіалі - Айк Барінгольц, ("The Studio")Найкраща акторка другого плану в комедійному серіалі - Джанелл Джеймс, ("Abbott Elementary")Найкращий мінісеріал - AdolescenceНайкраща акторка в мінісеріалі або телефільмі - Сара Снук, ("All Her Fault")Найкращий актор у мінісеріалі або телефільмі - Стівен Ґрем, ("Adolescence")Найкращий актор другого плану в мінісеріалі або телефільмі - Оуен Купер, ("Adolescence")Найкраща акторка другого плану в мінісеріалі або телефільмі - Ерін Догерті, ("Adolescence")Найкращий телефільм - Bridget Jones: Mad About the BoyНайкраще вар’єте-шоу - Last Week Tonight with John OliverНайкраще ток-шоу - Jimmy Kimmel Live!Найкращий іноземний серіал - Squid GameНайкращий анімаційний серіал - South ParkНайкращий комедійний спецвипуск - SNL50: The Anniversary Special
