Як редагувати текст, коли він вже у печінках?Ми підійшли до чергового (можливо, й фінального) раунду редагування, і моє око настільки замилене, що я просто вже не можу сприймати ті гугл доки. А редагувати треба. Є кілька речей, які допомагають:💜 відпочинок. Краще тиждень або більше. Це найкращий варіант, проте не завжди доступний.💜 зміна місця, де редагуєш. Якщо зазвичай це дім, то можна спробувати піти в кав'ярню, бібліотеку чи просто кудись. Зміна місця може допомогти освіжити фокус.💜 зміна пристрою. Текст по-різному сприймається на різних носіях – це факт. Спробуйте залити його на електронку, телефон чи роздрукувати. Воно працює!💜 читання вголос. Це також перевірений варіант. При читанні вголос мозок не може "перескакувати" шматки тексту і доводиться читати усе. Плюс так шліфується ритм тексту і його милозвучність.💜паузи в редагуванні і перемикання на щось не текстове. В моєму випадку це консоль.Власне, так зараз і роблю - читаю вголос текст з елетронки, періодично забираючи в хлопця джойстик і перемикаючись на Ghost of Yotei. До речі, це одна з найкращих і найкрасивіших ігор, що я грала ever 🪷#процес
Ви колись помічали, що в сучасному англомовному янг-едалті арки бувають не тільки в персонажів, але і в їхніх животів? Вони живуть окремим життям: скручуються, стискаються, роблять перекиди вперед і назад, і, звісно, ідіоматично падають в п'ятки, поки в них падають серця.🦹Чому так — це мій улюблений літературний трукрайм про те, як якість хороші можливі практики спершу виставляють як непорушні заповіді, спрощують, щоб швидше запам'ятати, а потім ці спрощені рекомендації без пояснень і розуміння, що вони роблять, перетворюються на щось геть інше.Я нещодавно бачила ще дуже смішний кейс про так звані "слова-фільтри", але сьогодні будемо говорити про животи.🔎Так от, існує принцип "show, don't tell". Тут важливо розуміти, що це принцип, а не аксіома, і це не означає, що геть усе в тексті має бути показано, а не розказано, і в різних частинах текстів він робить різні речі і використовується з різною метою. ❤️Але сьогодні нам цікава та його частина, яку застосовували до емоцій. Про те, що замість того, щоб писати "Він розізлився", можна написати "Він стукнув яйцем об стіл з такою силою, що те не розкололося, а сплющилося в млинець". Читачі не дурачки — вони переважно вміють виводити якості й стани персонажів з їхніх дій.🧠Щоб що так робити? Тому що людський мозок — лінивий. За це дивовижне відкриття Деніелу Канеману дали колись Нобелівську премію (ну добре, не тільки за це). В своїй книжці "Мислення швидке й повільне" він розказує, що коли є можливість, наш мозок любить користуватися шорткатами, переходячи в автоматичний режим. Бачить щось знайоме і такий — "о, норм, я це знаю, можна уважно не читати". А коли стикається з незнайомим, задіює оце нейрони і всі свої приколи. ✍️Письменникам, звісно, не дуже хочеться, щоб їхні книжки читали на автоматі, нічого не відчуваючи — а в автоматичному режимі відчуттів немає. Хороша новина в тому, що, знаючи про це, по тексту можна технічно розкласти камінці, об які буде шпортатися мозок, повертаючись в ручний, повільний режим мислення, в якому він буде відчувати, проживати і думати.👉У випадку емоцій принцип "показуй, а не розказуй" працює саме на це. Чи з усіма емоціями в усіх сценах так треба робити? Та насправді, ні. Але у важливі ключові емоційні моменти добре б метафорично клацати пальцями перед обличчям читачів, щоб ті включилися.До того тут животи?📘До того, що мозок письменників такий самий лінивий, як мозок читачів. Він теж шукає шорткати. В якийсь момент хтось відкрив, що коли пишеш від першої особи, можна показувати емоції, які сам персонаж не відчуває, тілесним відчуттям. А читачі ж не дурачки — зрозуміють. Ідея всім сподобалася настільки, що у 2012 році виходить книжка The Emotion Thesaurus: A Writer's Guide to Character Expression. Це перша така книжка, нині їх є з десяток — є такі словники для персонажів, що переживають травму, для рис характеру, для недоліків — для чого завгодно.🛤І хороший принцип перетворився на механічне звіряння з довідником. Що у нас там відбувається, коли люди відчувають страх? Ага, стискається живіт, нормально, робе. Що смішно, анотація книжки буквально називає його "ultimate show-don’t-tell guide for emotion". А по факту те, як її використовують, перетворило "показуй, а не розказуй" на "використай кліше, а не розказуй". І лінивий мозок читачів відкрив нову лінію метро з теж автоматичними, але тепер новенькими рейками.
🧡«Промені Аласі» Аліса КоржОсь буквально щойно дочитала, і поки емоції ще свіжі, хочу поділитися враженнями.Почну з того, що я боялася братися за «Промені». Ні, я не зʼїхала з глузду 😅 Просто боялася, що не зайде. 🌙Але попередню книжку дочитала пізно вночі, на нові пошуки не було сил, а «Промені» стояли поруч… така гарна, новенька, така манлива… І я подумала: «Ну добре, давай спробуємо».І знаєте що? Це дуже класний young adult, прямо з тих, які нагадують, чому дуже хочеться періодично читати цей жанр.✨Тут персонажі живі, різні, справжні. Не просто фон для головної героїні, не шаблонна масовка. Це просто гігантський плюс для мене бо часто саме через «картонних» персонажів я дико бішуюся в YA.✨З коханням тут усе адекватно! Касія, головна героїня, не має оцього типового «я не знаю, кого люблю, а може нікого а може я взагалі загадка природи». Вона не без сумнівів, але точно знає, чого хоче, і впевнено йде до свого. Їй трохи не до цих душевних мук. Якщо коротко по сюжету: є два народи - артійці та свартійці сподіваюся, правильно написала. Артійці це панівна раса, еліта, а свартійці це пригноблені, майже раби. Касія саме свартійка. Після того як її батьків убили під час чергової зачистки, її бере під опіку впливовий чоловік Кім Торгон під чиєю суворою опікою вона зростає. Після певних подій Касію відправляють навчатися у Києво-Могилянську Академію, вищий навчальний заклад для артіїв і далі починається… сюжет розкручується швидко, події летять одна за одною.❄️Спочатку я трохи плуталась у світі, але авторка поступово все пояснює. У результаті стає більш менш зрозумілоКнижка товстенька, але читається легко і швидко. Сюжет динамічний, герої живі, а світ однозначно цікавий.Чи читатиму продовження? Так.І вам #раджу. Особливо, якщо любите якісний young adult - варто прочитати.🔻У відгуках писали, що книжка нагадує інші вже існуючі історії. Мені ні. Можна, звісно, натягнути паралелі з половиною книжкової полиці, але навіщо, якщо ця історія чудова сама по собі.Руда стерлядь про книжки
🏹"Сніжний Ізюм" Аліна Дихман, 🌟"Хай буде магія і світло навіть в темні часи!" - саме цією фразою пані Аліна підписала мені книгу на Книжковий Країні, і, чесно, я не знаю, що може краще її охарактеризувати. Вона так і відчувається. Як подорожник чи прохолодна припарка з трав на запалену душу. Як тепла ковдра взимку. ✨ Сюжет не складний і доволі лінійний. Тут немає карколомних пригод чи неочікуваних поворотів і, як бачила, що хтось зазначає це як мінус. Але вона потрапила мені до рук саме в момент, коли мені було не потрібно емоцій і гойдалок (цього вистачало і в житті), а потрібне було зцілення. І ця історія зцілила мене.✨ Чесно, я не могла відірватись, захоплена магією чудового тексту. Головна персонажка Міра, її думки і надломлений біль, були дуже мені близькі. Це історія про втрату і шлях до прийняття, а, власне, магія тут виступає способом пом'якшити нашу реальність, впустити у неї диво. А ще тут є і любов, і кохання, в усіх їхніх проявах - до себе, до інших, до матері чи доньки, до коханої людини (чи не зовсім людини🙄), - і вони прекрасно подані.Можливо, десь мені хотілося більше емоцій чи розтягнути якісь моменти, проте це суто суб'єктивно і тому що я emotional writer й обожнюю саме емоційну складову. Та ця книга прекрасна сама по собі як є. Я щиро хочу, аби її прочитали всі. Вона має бути на полиці в кожного українця, аби іноді нагадувати, що магія і світло існують навіть в темні часи, а за зимою обов'язково настане весна.Без оцінок, бо для мене книга поза ними 🫂 Якщо потребуєте затишної болюче-зцілюючої й прекрасно написаної історії - це воно. Ось тут є канал авторки, слідкую і чекаю наступної історії!#почитати
🌟 Марні сподівання, або як я воювала з GoodreadsМісяць тому вирішила, що раз вже я опублікована авторка, то хочу мати на Goodreads сторінку авторки, аби при кліку зі сторінки книги відкривалась красива заповнена сторіночка моя.Ніби ж не має бути так складно - заповнюєш анкету на Author Program, подаєш заявку - і готово. Ага, угу. Мені відмовили, ТРИЧІ. По причині, що я не маю офіційного сайту себе як авторки, де має бути зазначена моя електронна пошта, що співпадає із поштою особистого акаунту на Goodreads. Ніякі сторінки на сервісах типу Linktree їм не підходять. Моя пошта на сторінці автора на сайті видавця їм не підходить. Соц.мережі не рахуються - тільки персональний сайт автора. Вимоги до цього сайту мені ніхто не може сказати, і все спілкування із сапортом cхоже на довбання головою об стіну - вони просто по колу пишуть мені гидотно-ввічливі подяки за звернення і що я маю мати 'official author website', щоб це не значило.Але вони не на ту натрапили. Ось побачите - ця бюрократична машина рано чи пізно паде до моїх ніг. Спробую зробити сайт на конструкторі сайтів і подамся іще раз. Якщо у вас був недавній досвід ось цього всього - поділіться🙏
🙊 Вчора відбувся мій перший книжковий клуб. І як читачки, і як авторки.Безмежно дякую пані Юлії за запрошення, це було буде тепло, цікаво і щиро. Майже три години обговорювали першу книгу "Променів Аласі", будували теорії та плани, розмірковували, чому персонажі саме такі, ділились, що сподобалося, а що не дуже і, звісно, ставили оцінки. Середня оцінка вийшла 9,8 з 10, що просто космос. Особливо розчулило те, наскільки крутою була підготовка - учасниці прийшли в кольорах книги, а Єва навіть спекла смачнючі кекси й тематично їх прикрасила. Це вау!Детальніше про клуб і його результати можна почитати ось тут. А я мала трохи часу на рефлексію цього нового для мене досвіду. Ось кілька висновків:💜 Підлітки - набагато більш вимогливі й прискіпливі читачі, ніж дорослі. Трохи отримала на горіхи, але загалом оцінки були високі, що дуже тішить.💜 Кожен досвід прочитання є унікальним, і кожен читач має власний погляд на те, яким має бути продовження історії. Всім ніколи не вгодиш, це факт. Але, наслухавшись теорій, моя тривожність щодо другої книги виросла в геометричній прогресії. Вже відчуваю, що багатьох можу розчарувати, бо буде геть не так 🫣💜 Досвід отримувати відгуки на власну книгу офлайн дуже цікавий і корисний, але потребує певної емоційної підготовки. Навіть якщо відгуки хороші і тебе хвалять. Все ж отримувати відгуки дистанційно, через інтернет, набагато емоційно легше. Чи то це в мене свої заморочки, але досі незручно почуваюся, говорячи з кимось про свою книгу офлайн. Я горобчик-соціофобчик, тут вже як є 🤷Цікаво було спостерігати, наскільки по-різному сприймають одну й ту ж історію дорослі і підлітки. Окремо хочу відмітити, як же круто, коли в школах вчителі організовують читацькі клуби. Я б мріяла про таке в свої шкільні роки!
📖 Поки над головою щось літає, почала читати наступну книгу. І не змогла. Трошки проаналізувала, що ж саме мені заважає.💜 Хаотичність персонажки. Взагалі не розумію, що вона робить і що відбувається.💜 Велика кількість флешбеків й інфодампів на старті, які перебивають динамічні сцени. Умовно, персонаж тікає від нападника, і посеред цього ми отримуємо флешбек на кілька сторінок про його дитинство з діалогами й описами. І таких флешбеків дуже багато і буквально на самому початку. Тобто, ми ще не увійшли в історію, а нам вже вивалюють купу інформації про життя, дитинство й інших персонажів. Так, флешбеки цілком ок, але, як на мене, вони не мають бути посеред динамічних сцен чи напружених діалогів, бо тоді оповідь відчувається рваною і хаотичною, і краще їх давати десь вже пізніше.💜 Текст хочеться почистити. Багато повторів і зайвих уточнень.💜 Глобально здається, що авторка не дуже розуміє місце дії, яке обрала для розгортання історії.Після вичищеного тексту "Пісні Ахілла" читається важко, тож відклала цю і перемкнулась на "Червону зиму" Аннетт Марі, де поки що все подобається і дуже поступове занурення в історію. Як я люблю 💜
✨'Щасливе місце' Емілі Генрі, Artbooks (переклала Анна Процук)Дослухала вчора на Абуці і, якщо коротко, мені ніяк🤷Авторка добре пише емоції, відчуття, почуття, та й взагалі добре пише. Ось тільки мене не зачепили ані персонажі, ані сама історія. Відчуття, ніби копирсаєшся в чиїхось не дуже цікавих і не дуже вдалих стосунках, окрім яких там мало що є і всі нещасні. Ладно, брешу. Тут ще є про кризу, з якою, певно, стикалися усі 30+ - чи то я роблю, чи щаслива я, що робити далі, який сенс. Насправді, прямо зараз я в ній. Але навіть попри це я не відчула себе релейтед до персонажів. До того ж тут є оце "проблема, бо вони не можуть поговорити словами через рот", тому драма мені здалася надуманою. Може, просто троп second chance - не моє. Або історії, де є тільки любовно-стосунська лінія, не мої, бо я люблю кохання-страждання, в не кохання-зітхання. Не знаю. Це точно не краща книга авторки, бо 'Пляжне чтиво' мені зайшло. Не знаю, як вона вийшла у 'Вибір блогерів' КК, бо, відверто, є кращі представники і зарубіжного, і вітчизняного виробництва. Але переклад класний, озвучка топ, написано гарно. Слухати на фоні цілком.#почитати
🤦♀️ Сьогодні буде не зовсім про книжки чи письменництво, але про важливе.Нещодавно я пережила дуже неприємний стан - нервовий зрив, тахікардія, панічка, інсомнія, тремор, втрата апетиту і ледь не втрата свідомості. Це було спричинено раптовою ситуацією з Чарлі (яка все ще вкрай важка, тож якщо бажаєте підтримати - це можна зробити тут), але суть у тому, що на мить я забула про себе і поставила проблему в центр усього. Це був один з найгірших тижнів мого життя і точно найгірший день народження. Врятували мене слова мами, які червоним неоновим написом блимали у підсвідомості: "Потурбуйся про себе".І я потроху почала повертати себе собі. Спочатку медикаментозно, аби зняти критичний стан і повернути хоча б сон. Далі тілесно - дихання, практики, холодний душ, прогулянка, самомасаж щіткою, ванна з магнезією, тощо. Потім ментально - продумування найгірших варіантів і пошуку виходу з них. І головне - усвідомленням, що я для себе маю бути на першому місці. Завжди. Не скажу, що зараз я ок, але щільний серпанок жаху і відчаю відступив. Я про що - завжди, ЗАВЖДИ турбуйтеся про себе. Навіть якщо щось не так, навіть якщо здається, що якась невдача чи негаразд визначає ваше життя - скоріш за все це не так, а ви значно більше за це. 🫂💜
Аліса Корж - «Промені Аласі»⭐️ 10/10 Останнім часом я стала надто сентиментальною. Може, в цьому винен нейротоксин?
📎 Як сильно закохав мене цей світ в себе! Настільки круто прописаний лор, яка жива історія, насичена і деталізована, адже розповідь ведеться від першої особи. А текст - ну мед, хочеться розібрати на цитати.Як я люблю, коли читається легко, емоційно, моментами аж іскри пролітають. 🗒️Серед отруйних пісків пустелі, та жорстокого класового поділу жителів, що вижили під штучно створеними куполами, ми долаємо шлях разом з чудовою дівчинкою Касі 😍💔 Вона пізнала лиху долю та безліч страждань усього лиш за те, що народилась серед нижчих, хоч і росла серед вищих. 🗒️ Але тут ми відкриваємо разом з головною героїнею і силу дружби та підтримки, перші іскорки любові, політичні інтриги і небезпечні вилазки, студентська романтика, чи не так? 💔Давно мені не було так хвилююче, дочитуючи останні сторінки книги. Здавалося, ось-ось і я втрачу свідомість разом з головною героїнею. А потім ще й наплакалась. Але фінал - ідеальний для цієї історії, з нетерпінням чекаю другу частину. А книгу раджу всім, це просто скарб 😱#сучукрліто
TGLIST.COM.UA
