Почала читати "Жовтолику" Ребекки Кван, і якось вже опинилась на половині. З основного - неймовірно цікаво спостерігати, як у них працює книжковий бізнес і наскільки це відрізняється від нас. Літературні агенти, аукціони купівлі прав на книгу в автора, маркетингові стратегії і піарники, екранізації, інтерв'ю, ток-шоу... Це все big deal і великі гроші. А ще - у них цьому прям вчать в університетах! Тут розумієш, що доля книги і чи стане вона бестселером вирішується ще до виходу книги у друк, а два роки чекати - це норм. Звісно, так відбувається не з кожним рукописом, конкуренція колосальна, а велика популярність веде до самотності та гейту. Дивно, наскільки вчасно я взялася за цю книгу, бо саме зараз, коли емоційно вразлива, я аж так сильно відчуваю все, що відбувається з персонажкою. звісно, свою книгу я написала сама і ніхто мене не гейтить (наче, поки що))). Але оце все я розумію - шукати себе в інтернеті, чекати і ловити відгуки, болюче реагувати на кожен thumbs down під постом про анонс чи презентацію. Письменники - дуже ранимі істоти, особливо на початку.Не знаю, чим все завершиться, але це друга книга Кван і мені здається, що я буду читати все, що вона пише. Макова війна під питанням (бо там війна і трилогія), але Катабасіс прям сильно-сильно чекаю.#почитати