Лаконічна і, як на мене, абсолютно достатня метафора системного мислення. Все, що відбувається в нашому житті, можна розглядати як окремі події. А можна ставитися до них як до частин системи. У кожному випадку ми можемо знайти певні повторювані патерни. За кожним патерном - передумови його виникнення. А за кожною передумовою - ментальні моделі, які й сформували цю систему.А ще одна корисна вправа, якою я іноді люблю займати мозок, - уявляти, що будь-яка подія може бути не лише системою, а й підсистемою або надсистемою.Наприклад, я запізнююсь на зустріч. Окрім питань на айсбергу, можна поставити собі ще два.1. Якщо запізнення - це підсистема, то до якої надсистеми воно належить?Можливо, це лише один із проявів моєї системи управління часом. Або робочої дисципліни. Або навіть життєвих пріоритетів.2. Якщо запізнення - це надсистема, то з яких підсистем воно складається?Пізно ліг спати. Не заклав запас часу на затори. Затримався на попередній зустрічі. Неправильно оцінив час.Зазвичай причини проблем лежать не на тому рівні, на якому ми бачимо самі проблеми. Така ментальна акробатика іноді допомагає перестати гасити пожежі окремих подій і працювати радше із системами, які їх породжують. Або принаймні частіше їх помічати.🏴‍☠️ Нотатки креадира