Я завжди вважав себе достатньо поганим управлінцем. Але оскільки підприємництво - єдине середовище, в якому мені цікаво існувати, довелося шукати моделі управління, які були б зрозумілі і комфортні людині, яка ненавидить моделі управління. Книги, курси, школи, консультації, молитви до всесвіту. Чим більше шукав, тим більше дратувався тим, що жодна з них не підходить. Наче під час примірки костюмчик сидить непогано, а починаю його носити і щось обовʼязково трапляється - то рукав відірветься, то гудзик відлетить. Проблема ускладнювалась тим, що в мене кілька компаній, в яких я управляю геть різними командами, з різними процесами, навичками і мотивами. Поки одного дня (фраза суто для драматизму, ніякого одного дня не було, це був довгий процес) я не усвідомив, що в спробах знайти одну модель управління, все, що я насправді роблю, - це намагаюсь визначити до якого типу управлінців я належу, щоб потім зрозуміти як з цим бути.Моїм осяянням стало усвідомлення, що не існує одного стилю управління. Що все, що я вважав такими стилями - директивний, наставницький, підтримуючий та інші - насправді є інструментами управлінця, а не типом характеру чи ідентичністю. І цими інструментами управлінець має користуватися для вирішення різних задач, з різними людьми, в різних контекстах. Справжне полегшення настало коли я натрапив на модель двох американських вчених-біхевіористів - Херсі і Бланшара - які створили свою теорію ситуативного лідерства. Разом з моїм другом GPT ми наклали її на всі мої нотатки про управління і намалювали модель, яку сьогодні вважаю найкращим з того, що я для себе знайшов. Фундамент цієї моделі простий: стиль управління - це не сталий опис типажу управлінця, а радше один з інструментів в його арсеналі для управління людьми різного ступеня зрілості в різних ситуаціях. А шукати один свій стиль - то дурня. Допоки нема задачі стати молотком, який забиває щоразу трохи різні, але все ж таки тільки цвяхи.🏴‍☠️ Нотатки креадира