Новорічні цілі - класна штука. Шкода, що недовговічна. Вони живуть яскраво і помирають швидко. Десь між першим робочим тижнем і першим серйозним авралом. У цьому їхня доля дуже схожа на долю багатьох стратегій. І, здається, я допетрив чому.Ми майже завжди діємо за принципом додавання.

Кожна наша новорічна ціль і кожна стратегія передбачають, що ми почнемо робити щось додатково до того, що в нас уже є. Ще один проєкт. Ще одну звичку. Ще одну практику. І це було б ок, якби в усіх нас цих проєктів, завдань і практик не було під зав’язку. Ми ледь догрібаємо з ними до кінця року, щоб ефективно запланувати, як будемо помирати в наступному. На наші календарі, в які вже нічого не можна впихнути, ми накидаємо нові цілі - вивчити мову, схуднути, запустити новий продукт. Ми запитуємо себе: чого я хочу досягти? Що для цього необхідно зробити? І майже ніколи не запитуємо: від чого мені потрібно відмовитися, щоб це стало можливим? (щоб вивчити мову, мені потрібні мінімум дві години на день, а для цього мені доведеться відмовитися від кількох вечорів із сім’єю, суботніх пробіжок, пари книжок і Assassin’s Creed). Колись я натрапив на фразу “To lift something up, you have to put something down”. Здається, у ній більше здорового глузду про цілі й стратегії, ніж у багатьох книжках і статтях на тему. Можливо, цілі й стратегії житимуть довше, якщо не просто додавати нове (проєкти, задачі, практики). А й звільняти для цього нового місце й ресурси, відмовляючись від чогось старого.

🏴‍☠️ Нотатки креадира