Маршал Маклюен стверджував, що the medium is the message. Твітер (язик не повертається називати його Х) комунікує повідомлення про те, що світ можна й треба осягати крізь призму 280 символів. І що розуміти та інтерпретувати світ потрібно швидко й упевнено (я не погоджуюсь з цим твердженням, саме тому не користуюсь твітером). Інстаграм комунікує, що твоє життя існує для демонстрації його іншим, і ти маєш щодня показувати друзям відредаговані звіти про те, як ти з ним справляєшся. А ще - що твій друг це той, чиї ретельно вибрані пости ти регулярно переглядаєш, і хто регулярно лайкає твої.Я трохи перебільшую. Але лише трохи. Щоб проілюструвати твердження the medium is the message. Проте для мене воно недостатнє. Я впевнений, що everything is the message. Що б ми не робили (або не робили), як би не поводилися, що б не вдягали, що б не читали, як би не реагували на зовнішні подразники - і як бізнеси, і як люди - ми постійно щось комунікуємо назовні. Проблема в тому, що здебільшого ця комунікація нам не підконтрольна: ми відправляємо не надто усвідомлені повідомлення, які часто протирічать одне одному, а люди зчитують їх так, як зчитують.Відповідно наше завдання як комунікаційників, піарників, креативників - робити ці елементи комунікації більш керованими, щоб повідомлення, які ми надсилаємо, мали шанс бути сприйнятими близько до тих сенсів, які ми у них вкладаємо.Почати можна з простого - щоразу, ухвалюючи будь-яке рішення, ставити собі питання: яке повідомлення це рішення надсилатиме назовні, і чи є воно коректним.Можна цього й не робити. Але й це згодом стане повідомленням, яке ми відправимо у світ. Бо everything is the message, хочемо ми того чи ні.🏴‍☠️ Нотатки креадира