Зайшов в Apple Store, дати ногам трохи відпочити та поспостерігати за людьми. Один із консультантів одразу впав у вічі. Поки інші бігали між клієнтами, він рухався повільно, бісяче неквапливо. У темних окулярах, які не знімав навіть під час розмови з покупцями. Та ще й постійно щось промовляв у телефон, тримаючи його близько до обличчя. Перша думка - або понторіз, або просто дивак. Придивляюсь уважніше. На екрані працює якийсь голосовий додаток. Придивляюсь ще. Помічаю, як він, підходячи до столів, обережно проводить рукою по краю. І розумію, що консультант незрячий. В залі, набитому людьми. На передовій продажів. Мурахи по шкірі. І від того, як впевнено він відчував простір, пересуваючись між рядків в набитому людьми приміщенні. Як природно і легко заводив розмову, відчуваючи настрій покупця ще до першого слова. Як терпляче пояснював функції пристроїв, які сам не бачив. І від того, як реагували покупці. Перші секунди - легке здивування, ледь помітна розгубленість на обличчі. І вже через мить - посмішки, активне спілкування і повна залученість. Без ніякової незручності чи показної делікатності. Просто приємна розмова з приємним консультантом, який добре знає свою справу. І від того, наскільки органічно бренд демонструє свою інклюзивну культуру - тихо, на ділі, а не в красивих маніфестах. Як і має бути. Мрію про часи, коли такі події перестануть вражати.

🏴‍☠️ Нотатки креадира