Нещодавно зловив інсайт розміром із блакитного кита. Про фразу «радій дрібницям», яка завжди виводила мене з себе.Радій дрібницям. Радій сонечку. Радій квіточці. Наче заклик терміново змушувати себе шукати приводи для радості там, де їх нема. Щось із набору юного позитивного психолога. Кожного разу, коли я чув це, у моїй голові з’являвся образ сильно неадекватної людини, яка по вуха в лайні, але з кульбабкою у волоссі скаче по полю, цілує бджілок і співає якусь моторошну дитячу пісеньку з фільмів жахів. Бо я не розумів, як свідома людина може відверто радіти пташці, сонечку і квітоньці, коли навколо лютий пиздець.Але, здається, я просто неправильно розумів сам вислів.Я думав, що «радіти дрібницям» - це змушувати себе переповнюватися ейфорією, коли побачив зелений листочок на землі. А інсайт був у тому, що ця фраза — не про заклик радіти, а про увагу до того, що радує. Про те, щоб просто помічати й фіксувати маленькі приємні речі. Залишатися з ними на одну секунду довше. О, приємний запах кави. О, сонце нагріло шкіру. О, смішний собака. Чи все це приводи для активної радості? Ні. Але на мілісекунду це було приємно. І я це помітив. Кінець.Замінивши слово «радій» на «помічай», я перетворив бісячу фразу на простий тренажер, який вчить мозок бачити речі, що по шкалі задоволення знаходяться ледве вище нуля. І які саме через це я ігнорую. І, бляха, виявилося, що в мене купа моментів, які можуть приносити трііііішки радості. Не в форматі «ААА, ЯКИЙ КРАСИВИЙ ПТАХ, ЯКЕ ЩАСТЯ ЖИТИ!», а в значно спокійнішому, ледь помітному, але важливому форматі: «О, ну це було ок».Я це все до чого? Рефреймінг — дуже потужна річ. Не тільки в стратегії.🏴‍☠️ Нотатки креадира