Храм на честь 12 апостолів м. Києва

Я, звичайно, не експерт, тому суто особисте спостереження.Атмосфера смерті монаха та мирянина суттєво відрізняється. Немає багатьох неприємних моментів, як то сусіди і знайомі, які радять усіляку ахінею, на кшталт завішування дзеркал, перевертання стільців та іншої забобонно-ритуальної маячні, супутньої періоду підготовки до похорону. Немає ні щирих, ні видавлених ридань, що вносять нотку трагічного жаху. Немає сторонніх людей, немає почуття розгубленості та втраченості. Призначені братія спокійно, без метушні, займаються вбранням тіла покійного. Монаша мантія, постригальний хрест і свічка, клобук. Ось і все. Проста труна з нічим не оббитих дощок. Над якою з перших хвилин читається Псалтир чи Євангеліє. Залежно від того, відійшов до Бога простий монах або у священному сані (ієромонах). Насправді, це єдине чого потребує зараз душа покійного - молитви. Тіло вже немає потреби ні в чому, крім віддання йому почестей та поховання.Якийсь час труна з тілом знаходиться в келії, в якій жив монах. Відразу починають приходити братія, щоб попрощатися, просто побути поруч, доторкнутися до таїнства смерті, нагадати собі про неї. Немає тут знову ж таки надмірно трагічних осіб і несамовитих криків. Трохи осторонь, напівпошепки, хтось обговорює практичні питання. Хтось уважно слухає слова Писання, хтось поринув у себе. Можна побачити і посмішку, яка не буде недоречною. Монах - вже живий мрець, нічого дивного. Хоча трепет перед таємницею відходу в інший світ присутній, але заради цього моменту він і вдягнув чорний одяг.Але головне, це почуття спокою та тиші поряд. Нікому не відома посмертна доля, однак у молитві: "Упокой Господи" є тверда віра, що упокоїть.Далі літія, перенесення тіла до храму. Тепер уже й миряни мають змогу побути поряд та проститись. З дня смерті братія звершує щодня по три поклони, з молитвою за новоприставленого. 40 днів його ім'я поминається на заупокійних єктиніях під час літургії.Далі відспівування, проводи на цвинтарі та поховання.Монаший цвинтар це теж місце з особливою атмосферою тиші та спокою, яка перетікає всередину, заповнює серце."Помни последняя твоя и во веки не согрешишь". Пам'ять смертна – одна з основних вправ монаха. Вона допомагає угамувати майбутні пристрасті. Що якщо цей день останній, що якщо зараз? "У чому застану, в тому й суджу". А чим зайняті мої думки, куди спрямовані бажання?Якщо чернець був праведного життям, якщо він жив допомагаючи іншим, якщо люди відчували силу його молитви, вони приходитимуть до нього на могилу і після смерті. Якщо і тут вони отримають у Бога бажаючого, по його молитвам, значить народився новий святий. Який, можливо, буде прославлений.З інтернет-джерела

Ми бурчимо на людей, які поряд з нами, а Іоанн Златоуст сказав приголомшливу річ: «Бог по життю посилає нам саме тих людей, через яких може бути зцілена наша гординя».Ми дуже горді, тому навколо нас такі люди. Були б ми трохи спокійнішими, тоді було б все по-іншому. Коли ми почнемо змінюватися, відбудеться фокус, метаморфоза – і люди навколо почнуть змінюватися. Греки казали: «Куди б ти не пішов, скрізь знайдеш те, що приніс із собою».Поганий скрізь знайде погане, добрий - добре. Тому люди, які вас оточують, теж братимуть участь у вашій долі, тільки ви їх сприймайте не як покарання, а як цілителів.Коли ви приймете обставини та людей такими, якими вони є, не намагаючись щось чи когось переробити під себе, а самим змінюватись, тоді обставини життя зміняться – і люди стануть хорошими, все стане зовсім по-іншому.Почни з себе - це принцип духовний і навіть нашого простого людського життя. Поки проблема назовні, ми назовні мало що можемо змінити. Найголовніше, кого ми можемо змінити, це самих себе.Ось з цього треба нам усім і починати…З інтернет-джерела