CGTAnalytics

🇮🇷🧍Іранська армія тріщить зсередини: дефіцит, дезертирства й конфлікт Артеш—КВІР стають “другою війною”За даними іранських ЗМІ із посиланням на власні джерела, у Збройних силах Ірану фіксують гострий дефіцит постачання, зростання дезертирств і поглиблення тертя між регулярною армією (Артеш) та Корпусом вартових ісламської революції (КВІР). ➡️У “м’якому місці” тут не кількість техніки, а якість внутрішньої координації. Якщо справді виникають ситуації, коли підрозділи Артешу скаржаться на відмову КВІР допомагати з евакуацією поранених і паралельно працюють із мінімальними запасами боєприпасів/води/харчів, це б’є одразу по трьох речах: бойовому дусі, дисципліні та довірі до командування. ➡️Звідси ж — і описані випадки “групових” самовільних залишень позицій: це не про героїзм чи боягузтво, а про поломку контракту між солдатом і системою забезпечення. ➡️Деталь, яка робить історію особливо показовою: джерела стверджують, що навіть під тиском логістики пріоритет у постачанні надається технічним компонентам для підтримки ракетних систем, а не “людському” забезпеченню. Якщо це правда, то ми бачимо класичний профіль держави, яка намагається втримати стратегічний інструмент удару ціною деградації польових можливостей і настроїв у військах.➡️І це корелює з паралельним сюжетом останніх днів: станом на 10 березня всі дев’ять ключових ракетних баз на півдні Ірану вже були уражені ударами (з різним ступенем пошкоджень), тобто “ракетний контур” водночас і пріоритетний, і під системним тиском. ❗️Якщо Іран справді входить у фазу, де ресурси стискаються, а Артеш і КВІР конфліктують за людей, медицину й логістику, то навіть наявність ракет і дронів не гарантує стабільної боєздатності. У війні темпів розвал найчастіше починається не з “браку заліза”, а з втрати зв’язності системи — коли підрозділи ще існують на папері, але вже не відчувають, що воюють як одна армія. 🔫CGTAnalytics

🇨🇳🛡«Антидрон-їжаки» з “рідкою бронею”: Китай патентує шипи + неньютонівську сумішЗа відкритими публікаціями, пов’язаними з профільними структурами НОАК, описано концепт захисту від БпЛА у вигляді шипоподібної решітчастої “бронепланки”, внутрішня порожнина якої заповнюється неньютонівською рідиною (shear-thickening fluid). ➡️Заявлена ідея — підняти ефективність протидії скидам/FPV та частині протитанкових загроз комбінацією стандофу, “перехоплення” і енергопоглинання.🛑У сухому залишку це не про “магічний щит”, а про еволюцію грубих польових рішень у бік більш керованої фізики. Довгі шипи (у тексті фігурують 30–50 см) працюють як примусовий контакт на дистанції: вони або відкидають боєприпас, або провокують підрив/руйнування вузлів до зіткнення з основною поверхнею. Це той самий клас логіки, що й російські “піки” на роботах/техніці: винести точку детонації та уламковий фронт подалі від корпусу, пожертвувавши габаритом заради живучості.🛑Ключова відмінність китайського підходу — “м’яке ядро” планки. Неньютонівські (зсувно-загусаючі) рідини різко підвищують в’язкість при швидкісному ударі й короткочасно поводяться як тверде тіло, добре розсіюючи імпульс і знижуючи проникнення/пробиття. Це давно відомий напрям у захисних матеріалах (STF-композити для протиуламкового/протиколового захисту), але тут його намагаються “причепити” до решітчасто-шипового екрана.❗️Практичність — питання. 30–50 см стирчачих елементів різко погіршують ергономіку, маскування і прохідність, а “рідкий” наповнювач означає вимоги до герметичності, температурної стабільності та ремонтопридатності. Тому це радше індикатор напряму думки (патент ≠ серійне впровадження), ніж готова відповідь на FPV. Але тренд показовий: насичення поля бою БпЛА штовхає навіть великі армії до багатошарових, дешевих і “фізичних” рішень, де головна ставка — не перехопити все, а зменшити наслідки влучання, купивши час і ресурс під наступну хвилю атак.🔫CGTAnalytics

🇮🇷💣Іранські «касетні» балістичні: один пуск — десятки точок ураження і новий головний біль ППОІз проросійських OSINT-каналів пішли фото й твердження про виявлені в Ізраїлі нерозірвані суббоєприпаси, які нібито відповідають касетним бойовим частинам іранських балістичних ракет (згадують Khorramshahr-4, Qiam-1, Ghadr). ➡️Сам факт застосування касетного спорядження Іраном у цій війні не є “чуткою”: у червні 2025 року Ізраїль офіційно заявляв про ракету з касетними суббоєприпасами, що розкрилася в повітрі й розсіяла близько 20 елементів на радіус приблизно 8 км. У лютому–березні 2026 ізраїльські служби знову повідомляли про такі боєприпаси після ударів, а поліція говорила про докази касетних елементів на місцях падіння. ➡️Військова логіка касетної БЧ на балістичній ракеті проста: коли пуски рідшають (через втрати пускових, удари по складах і дефіцит “вікон” для масованих залпів), сторона намагається зберегти ефект за рахунок площі й множинності уражень. Умовно кажучи, замість «одна ракета — один великий вибух» отримуємо «одна ракета — десятки розкиданих вибухів/влучань», плюс довготривалий ризик від нерозірваних елементів. Це добре вкладається в зафіксовану тенденцію падіння інтенсивності іранських пусків у затяжній фазі війни: касетна БЧ — спосіб “підсилити” кожен постріл, коли загальна щільність залпу вже не та.🛑Для ППО й тилу це неприємна комбінація. По-перше, навіть частково успішне перехоплення не гарантує “чистого” результату: якщо розкриття відбулося в термінальній фазі, на землі з’являється багато окремих точок падіння, і реагувати доводиться не на один епізод, а на розсип подій у широкому секторі. 🛑По-друге, касетний формат б’є по найслабшому місцю міської оборони — часу, увазі й ресурсах саперів/рятувальників, бо кожен нерозірваний елемент стає окремою задачою. Саме тому такі боєприпаси системно вважаються “антицивільним” інструментом навіть тоді, коли формально декларують військову ціль.🔫CGTAnalytics

🇷🇺⚙️«Їжак» проти FPV: РФ патентує піковий “козирок” для робота «Кур’єр», щоб зірвати підрив на дистанціїУ РФ поширюють опис патенту на знімний модуль захисту для наземного робота «Кур’єр»: над корпусом встановлюється каркас із пучками розбіжних «пік», які мають приймати на себе контакт FPV-дрона і провокувати підрив боєприпасу на віддалі від самого комплексу. ➡️Це насправді не «технологічний прорив», а формалізація польової еволюції “проти-FPV броні”: те саме мислення, що породило решітки/клітки на бронетехніці, тільки у компактному, модульному варіанті під безпілотну наземну платформу. Проти найтиповішого сценарію — коли FPV заходить у щільний контакт і підривається фактично впритул — такий винесений “поглинач підриву” може дати саме те, що сьогодні найбільш цінне: шанс, що робот переживе один-два контакти й виконає задачу (підвіз, евакуація, постановка диму, розвідка), замість гарантованої втрати з першого влучання.🛑Водночас це захист із чіткими межами. По-перше, “підрив на дистанції” не завжди означає “без наслідків”: ударна хвиля, уламки, кумулятивні/осколкові ефекти й вторинні пошкодження все одно можуть дістати корпус, особливо якщо атака йде зверху під правильним кутом. 🛑По-друге, така надбудова збільшує габарит і помітність, ускладнює прохід у вузьких місцях і може конфліктувати з сенсорами/антенами/маскуванням — а ми вже бачимо, як на полі бою окремим фронтом іде боротьба саме за “виживання інфраструктури зв’язку” та вузлів керування. 🛑По-третє, сам факт патенту не дорівнює серійному впровадженню: це може бути й спроба юридично “забронювати” ідею, яка вже гуляє у військах як кустарний тюнінг.❗️Показово інше: РФ дедалі більше переводить антидрон-захист у формат дешевих, змінних модулів — від маскування до механічних екранів і “поглиначів підриву”. Є навіть окремі патентні рішення зі схожою ідеєю «шипів», що мають зірвати підхід БпЛА та змусити детонацію/зрив траєкторії на віддалі від захищеної поверхні. 🔫CGTAnalytics

🇷🇺🔫СВЧ іде в «силовий» контур: МВС РФ офіційно отримує нову напівавтоматичну “кілометрову” гвинтівкуМіністерство внутрішніх справ Російської Федерації офіційно включило 7,62-мм снайперську гвинтівку Чукавіна (СВЧ) до переліку озброєння — рішення оформлене урядовою постановою, про що повідомив виробник Концерн «Калашников». ➡️Практичний зміст цього кроку — не “нова зброя” сама по собі, а стандартизація сучасного стрілецького комплексу для правоохоронного застосування: СВЧ заявляється як платформа під роботу на дистанціях до 1000 м з упором на ергономіку (підгонка під стрільця/екіпірування) та модульність під прицільні засоби. ➡️По «залізу» озвучені параметри виглядають як компроміс між керованістю та дальністю: маса близько 4,8 кг (без боєприпасів), довжина ~1170 мм із розкладеним прикладом і полум’ягасником, ствол 620 мм. ➡️Це не робить СВЧ “чудо-снайперкою”, але робить її зручною для штатного використання підрозділами, які працюють у змішаних умовах — від охорони об’єктів до більш жорстких сценаріїв із потребою швидко ставити приціли різних типів. ❗️На тлі того, як у попередніх кейсах ми бачили «помехостійку навігацію» (Комета) й боротьбу за живучість інфраструктури зв’язку (маскування антен), тут той самий принцип переноситься на рівень людини зі зброєю: виграє не той, у кого гучніший бренд, а той, хто швидше уніфікує сенсори/прицілювання й зменшує “тертя” у штатній експлуатації.🔫CGTAnalytics

🇷🇺🔫 «Хищник» 4×4: детектор дронів як нова “броня” — але з межамиПоява «Хищника» з радіомоніторингом і пеленгацією на серійній лінії «Ремдизеля» виглядає як чесне визнання: на полі бою виживає не той, у кого товстіша сталь, а той, хто першим “чує” загрозу і встигає зреагувати. 🛑Машини на заводі були помічені з комплексами, які відстежують радіосигнали та визначають напрямок роботи БпЛА. Це вже не екзотика РЕБ-підрозділів, а спроба “вмонтувати” електронну обізнаність у кожну мобільну платформу.🛑Але така логіка має стелю ефективності. Пеленгація дає підказку “звідки”, проте не гарантує “чим збити” і “чи встигнеш”. Вона працює найкраще проти дронів, які активно випромінюють або стабільно сидять у керованих каналах; натомість тренд на альтернативні канали, короткі сеанси зв’язку й частотну гнучкість зменшує цінність пасивного слухання як «чарівної таблетки». ➡️Тому «Хищник» — це радше маркер еволюції: від “броньованої машини” до “броньованої машини з сенсорами”, де сенсори стають частиною живучості так само, як бронеплити.❗️Найцікавіше тут навіть не конкретна модель, а виробнича філософія: швидко штампувати відносно легкі колісні платформи й доозброювати їх електронікою під актуальну загрозу. Це дешевше й швидше, ніж намагатися “вилікувати” всю армію одним дорогим суперзразком, і це добре узгоджується з війною, де цикл «побачив-ударив» постійно прискорюється.🔫CGTAnalytics

🇷🇺🔫«Зефир-М»: “дрон, який висить добу” — і чому це насправді про мережеву війну, а не про авіамоделіРосіяни виносять у публічний простір «Зефир-М» як БпЛА, здатний триматися в повітрі до 24 годин і працювати ретранслятором зв’язку або носієм РЕБ. ➡️Ключове тут не «добу» як рекорд заради рекорду, а те, що вони намагаються перетворити повітря на інфраструктуру — як щоглу зв’язку, тільки мобільну і з можливістю швидко переїхати.➡️Якщо вірити опису, «Зефир-М» закриває найболючіше місце дронової війни: дальність керування та стійкість каналу. Будь-який ударний/розвідувальний БпЛА, особливо FPV, упирається не в мотор і навіть не в боєчастину, а в те, чи дотягнеться до нього керування і відео в умовах РЕБ, рельєфу та «шуму» фронту. ➡️Коли ти піднімаєш ретранслятор вище дерев/будівель, ти банально “розпрямляєш” радіогоризонт і отримуєш додаткові кілометри стабільного зв’язку без магії — чиста геометрія й енергетика каналу. Саме тому роль такого носія може бути ширшою за «передати відео»: це може бути вузол для цифрових мереж (включно з mesh-логікою), шлюз між різними діапазонами, або “повітряний буфер” для керування групою дронів, де один вузол тримає мережу живою, навіть якщо частину лінків глушать.➡️Друга важлива деталь — живлення/тривалість. 24 години для «зависання» виглядають реалістично тільки тоді, коли мова йде про *прив’язну* концепцію (живлення/зв’язок від наземної станції кабелем), або про дуже специфічну енергетику. І тут логіка залізна: ретранслятор або РЕБ “їсть” електрику значно швидше, ніж класичний розвідник. Тобто «Зефир-М» — це, скоріше, повітряна антена з двигунами, ніж “ще один коптер”. У повідомленнях прямо акцентують ретрансляцію для збільшення дальності застосування ударних дронів та опцію РЕБ, а по вантажопідйомності називають діапазон від 4–10 кг з можливістю підняти більше в окремих випадках. Це натякає на те, що вони хочуть піднімати вже не “рацію і роутер”, а більш серйозні комплекти — спрямовані антени, підсилювачі, модулі РЕБ або оптику/підсвіт.❗️Висновок простий і неприємний: «Зефир-М» у зв’язці з наземними носіями — це симптом того, що РФ системно переходить від “дронів як боєприпасів” до дронів як мережевої інфраструктури. Коли фронт стає змаганням стійкості зв’язку, виграє не той, у кого “більше FPV”, а той, у кого мережа живе довше під тиском — і саме в цей бік вони явно копають.🔫CGTAnalytics

🇷🇺🔫RPG-30 і «обманка» проти APS: зброя, що воює з таймінгомВідео з російського РПГ-30 («Крюк») красиво показує задум: спершу вилітає малокаліберний «приманювач», а за ним — основний постріл із тандемною кумулятивною БЧ. У пусковій — два канали; тонший відстрілює 42-мм IG-30, який описують як інертний «тригер» для активного захисту (APS), щоб відкрити вікно для головної гранати. 🛑Суть тут не в «силі вибуху», а в циклі реакції. APS має виявити й класифікувати загрозу, вибрати сектор, відпрацювати перехоплювачем і повернутися у готовність. Якщо перша «обманка» змусила систему витратити перехоплювач або хоча б зайняла її на долі секунди, друга ціль отримує шанс проскочити — особливо коли платформа одночасно тримає в полі зору FPV, ПТРК і мінометні “подарунки”.🛑Але це не кнопка “I win”. Сучасні APS рухаються до багатоканальності, швидших повторних перехоплень і кращої селекції цілей; теоретично вони можуть навчитися ігнорувати інертні приманки або працювати по двох цілях майже одночасно.❗️Тому РПГ-30 важливий як маркер тренду: протитанкові засоби дедалі частіше воюють не з «товщиною броні», а з алгоритмами сенсорів і їхнім часовим бюджетом — так само, як ППО дедалі частіше воює з «пакетом цілей», а не з одним літаком.🔫CGTAnalytics

🇷🇺🇲🇬«Гуманітарка» як військова логістика: навіщо РФ перекидає КамАЗи й Мі-8 на МадагаскарОфіційна рамка — допомога після циклону. Але сам формат доставки (військово-транспортні Іл-76 та Ан-124 «Руслан»), номенклатура вантажу (шість КамАЗ і два Мі-8) і згадка про техобслуговування техніки силами військових означають: це не “пакети з рисом”, а розгортання мінімального мобільного каркаса для силового контролю на місці. ➡️Для Мадагаскар така «допомога» дає швидкий приріст до транспортної спроможності й вертикальної мобільності; для Росія — легальну легенду, щоб завести техніку, людей і канали забезпечення без зайвого політичного шуму.🚁Ключовий момент тут не в двох гелікоптерах як таких, а в тому, що Мі-8 — це “універсальний швейцарський ніж” для режимів із крихкою безпекою: перевезення груп реагування, аеромедевак, швидкий підвіз боєприпасів/спорядження, патрулювання й демонстрація сили в радіусі години-двох польоту. У парі з вантажівками це перетворюється на просту, але ефективну логістичну сітку, яку легко “наростити” радниками, техніками, зв’язківцями та контрактниками. І саме тому такі поставки майже завжди тягнуть за собою людей: техніка в тропіках потребує сервісу, а сервіс — інфраструктури, складів, пального, охорони й зв’язку. ➡️Контекст підсилює підозру, що це елемент довшої гри: згадуються попередні поставки техніки, а також повідомлення про попередню доставку зброї й персоналу (40 солдатів і ящики зі зброєю) ще у грудні 2025 року. Тобто “гуманітарний” канал виглядає не разовим, а таким, що вже працює як регулярний коридор для закріплення впливу. В Африці це класичний патерн: катастрофа/криза створює моральне виправдання, а далі заходить те, що реально купує лояльність — мобільність, охорона, інструктори, ремонт і постачання. ❗️Історія з “допомогою” — це про дешеве створення опорної точки. Не база «з прапором», а практичний вузол: транспорт + авіамобільність + сервіс + люди. Такі вузли важко відкотити назад, бо вони швидко починають обслуговувати не стихію, а політичну стабільність потрібної сторони — і саме в цьому їхня стратегічна цінність. 🔫CGTAnalytics

🇷🇺⛳️«Кілометри тунелів» як відповідь на дрони: бригадний штаб РФ і повернення війни під землюУ мережі з’явилося відео з підземного бригадного пункту управління РФ у тиловій зоні: довгі укріплені коридори, окремі кімнати під робочі місця, вузли зв’язку, вентиляція, побутові приміщення. На картинці це подається як «штаб, який переживе будь-який наліт» — і саме ця демонстративність тут не менш важлива за бетон.➡️Логіка проста: у війні, де FPV і розвідБпЛА фактично стирають різницю між «переднім краєм» і «тилом», штаб перестає бути просто місцем координації і стає високопріоритетною ціллю. Тому виникає відкат до рішень, які здавалося б лишилися у ХХ столітті: не один «бункер», а ціла підземна мережа, де можна рознести функції по відсіках, сховати людей, техніку і канали управління, а головне — зберегти безперервність командування після удару. ⌨️Показово, що в кадрі акцент на моніторах, потоках відео та «операторській» культурі: це не штаб “карти й телефони”, це штаб, який живе з екранів і потребує стабільної електрики, охолодження, дисципліни кабельного господарства і резервування всього, що може відвалитися.➡️Але підземний штаб — не «магічний щит». Він купує час і стійкість, проте дорого коштує в логістиці й маскуванні. Входи, вентиляційні канали, під’їзні маршрути, ритм підвозу води/пального/їжі, тепловий і електромагнітний профіль — усе це створює підпис, який у 2026-му намагаються зчитувати не лише супутником, а й дешевою повітряною розвідкою. Чим складніша «підземна база», тим більше в неї зовнішніх “органів”, а отже — тим більше точок відмови. ➡️І ще один нюанс: підземелля дисциплінує, але й фіксує. У динамічній війні розгалужена інфраструктура може перетворитися на прив’язку до місцевості, коли переносність командування стає такою ж цінністю, як і його захист.🔫CGTAnalytics