Fuente
капітан ▪️ смуток | Нарешті знайшлося трохи часу на ці кілька скупих абзаців, за якими б...
2 860 Vistas/Alcance
2025-09-17 08:16
Mensaje №5535
Нарешті знайшлося трохи часу на ці кілька скупих абзаців, за якими були і сльози під час читання, і сором, і бажання посперечатися, і розмова зі старою знайомою опісля, яка сказала, що лишила книгу на першій третині, бо не змогла. Не змогла далі читати, не думаючи до оніміння в руках про загиблого чоловіка. Чи може бути іншою книга про війну від людини, яка дивилася їй в очі? Навряд. А так… Гемінґвей нічого не знає. Ремарк теж. Шо логічно. Артур Дронь, якому лише двадцять чотири, за відчуттями, знає значно більше. Як мінімум про наше життя, спільні страхи, болі з утратами, які все складніше рахувати, та віру. В кожного свою. І це лячно, що за цією юністю стільки пережитого, що це дорослішання виявилося саме таким. Що здалося мені найціннішим в новій книзі Артура, окрім її пронизливої автобіографічності, в якій знайшлося місце і фронтовим досвідам, і любові в часи війни, і синівським рефлексіям, це світло і надія, які ці есеї і оповідки залишають по собі. Людяність, до якої вони апелюють, і безкомпромісність, яку сповідує їхній автор. Певність, з якою автор пише про речі, котрі досі змушують мене думати, дискутувати з самим собою і колективним досвідом. Раджу, друзі. Як тільки вийде другий наклад, обовʼязково придбайте і прочитайте.