​​Цікава парадоксальність.) Читаючи «Дерева» Персіваля Еверетта, не зникає відчуття, ніби перед очима сценарій серіалу з «нетфліксу» із рейтингом 5,5 на imdb або нової частини «голого пістолету», і водночас - є відчуття спеціальності цього ефекту, з якою автор (володар «пулітцера» за інший свій роман, між іншим) підійшов до цієї складної темою, і абсурдної сюжетом історії. Коротше, маємо містечко Мані в Місісіпі, де відбувається серія жорстоких убивств. На місцях злочинів знаходять білого чоловіка, а поруч з ним - чоловіка темношкірого, який тримає в руках відрізані яйця білого. При чому тіло темношкірого невдовзі зникає з моргу… Перший, другий раз, прямо з-під носа слідчих. Без детективів з області і фбр не обійтися, зважаючи, що схожі убивства охоплюють всю країну. Місцями це дотепно, наскільки тема лінчування і травматичної спадщини цього явища може співіснувати з гумором, та загалом відчуття лютої дичини, яка мала і досі має місце в американців не полишає до останньої сторінки. Мабуть, так і працює памʼять, якщо вона працює, хай і в гіперболізованих формах. З жорстокістю одних, мовчазною байдужістю інших і безкомпромісним відчуттям справедливості інших.