Цю історію тишком переповів підписник, який раніше служив на авіабазі RAF Digby. Вона не вражає драматизмом, проте міцно засіла в пам’яті оповідача та інших службовців частини. Під час нічного чергування у складі Військової служби охорони об’єктів (MPGS) на головному КПП, близько третьої години ранку, двоє бійців спостерігали за камерами з приміщення вартової будки.Раптом на екрані з’явився офіцер у повній формі. Він спокійно штовхав перед собою велосипед і прямував до шлагбаума. Постать рухалася впевнено, без поспіху чи вагань, наче звичайна людина у буденних справах. Спершу військові не відчули нічого підозрілого — прибуття персоналу в такий час вважають звичною справою. Вони вирішили, що офіцер просто пройшов через пост і попрямував далі.Проте згодом чоловіки вийшли на вулицю, аби перепитати у вартового безпосередньо біля воріт: «Хто це щойно зайшов?». Відповідь виявилася простою: повз пост ніхто не проходив. Вартовий не бачив ані офіцера, ані велосипеда. Нічого.Наступного дня відеозапис передали військовій поліції ВПС («сніжинкам») скоріше з цікавості. Очікували на знизування плечима чи технічне пояснення. Натомість поліціянти приголомшили фразою, яка запам’яталася назавжди: такий випадок трапляється вже не вперше.Саме це найбільше бентежить — не саме видіння (адже очі можуть підвести, а камери — видати помилку), а тихе підтвердження того, що ця постать з’являлася тут і раніше. Те саме місце. Той самий розпорядок. Ті самі спокійні, буденні рухи. Авіабаза RAF Digby належить до об’єктів із довгою пам’яттю. Це місце, де історія досі не зібрала свої валізи. Ворота відчиняються й зачиняються, варти змінюються, велосипеди проїжджають крізь темряву, а минуле, здається, просто продовжує займатися своїми справами. Деякі станції ніколи не забувають людей, які колись ходили їхньою землею.British Armed Forces