Бомбардувальник Lancaster відрізнявся від Stirling та Halifax розміщенням усього бомбового навантаження всередині фюзеляжу та відмовою від малих бомбових відсіків у центроплані. Масивний, суцільний бомбовий відсік постійного перерізу слугував основою конструкції та забезпечував здатність Lancaster нести важчі бомби порівняно з будь-яким іншим літаком воєнного часу. Навколо цього відсіку літак компонували за схемою, подібною до DC-3 або інших розробок Northrop: центроплан становив єдине ціле з центральною секцією фюзеляжу та ніс консолі крила.Консолі крила кріпили до центроплана болтами, штифтами та скобами, тому команді Чедвіка вдалося без значних труднощів спершу збільшити розмах прототипу Manchester, а згодом встановити нові консолі Lancaster. Форму крила в плані завершували прості вигнуті закінцівки. Завдяки базі у вигляді значно коротшого крила оригінального Manchester, а також відсутності крилових бомбових відсіків, крило Lancaster вийшло незвично струнким і тонким для британських літаків того періоду. Саме цей технічний аспект, ймовірно, зумовив його високі льотно-технічні характеристики.Подібно до крила, фюзеляж складався з великих незалежних секцій, з’єднаних болтовими стиками, що суттєво спрощувало ремонтно-відновлювальні роботи. Пошкоджені компоненти швидко демонтували та замінювали силами персоналу з базовою кваліфікацією. Порівняльна легкість маніпуляцій з основними агрегатами надавала значні переваги у виробництві: Avro максимально використовувала це, забезпечуючи монтаж більшості обладнання до подачі вузлів на лінію остаточного складання.Одного з нащадків Lancaster охарактеризували як «20 000 заклепок, що летять у щільному строю». Ця дещо іронічна фраза влучно описує конструкцію літака. Замість складного механічного оброблення, більшу частину планера Lancaster збирали з базових компонентів за допомогою клепання.Головним винятком із цієї технологічної філософії стали кілька високоміцних алюмінієвих пресованих профілів, зокрема пояси переднього і заднього лонжеронів крила та високонавантажені лонжерони у верхній частині бомбового відсіку. Лонжерони складали з цих профілів, з'єднаних клепкою зі стінкою з листового плакованого алюмінію (Alclad). Силовою основою фюзеляжу, жорстко з'єднаною болтами з лонжеронами крила, слугувала підлога з подвійною обшивкою та посиленим набором, яка сприймала навантаження фюзеляжу та масу бомб.Простоту конструкції поєднували з трудомістким виробництвом. Чисельність персоналу виробничої групи Avro (без урахування Metropolitan-Vickers, хоча літаки останньої збирали в цехах Avro) зросла з 10 000 у середині 1939 року до 23 500 у 1941 році, досягнувши піку в понад 40 000 осіб у 1943–1945 роках.British Armed Forces