BRD24 - Бердянськ 24 | ЖИТТЯ В РАМКАХ ДОГОВОРУ: ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ ПРО ОРЕНДОВАНУ СТАБІЛЬНІСТЬВ...

ЖИТТЯ В РАМКАХ ДОГОВОРУ: ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ ПРО ОРЕНДОВАНУ СТАБІЛЬНІСТЬВійна навчила нас жити в «тимчасовому» режимі. Але для переселенців ця тимчасовість перетворилась на нову реальність – із чужими стінами, правилами і постійним страхом не вгодити і втратити дах над головою. Історія бердянки Анастасії – про життя в орендних умовах, де іноді складно відчути, що ти вдома.Всі імена наших героїв змінено задля їхньої безпекиНастя вже четвертий рік живе в статусі переселенки. За цей час вона тричі змінювала житло.«Кожен такий переїзд – наче невелике переселення в межах великого. Або – чергова маленька втрата, яка лише посилює головну. Пакети, коробки, валізи, нові стіни, нові крани, нові сусіди – і новий власний, якому потрібно сподобатись»– розповідає Настя. Дівчина каже, що навчилась жити в «орендному режимі»: мінімум речей, максимум обережності. Але це відчуття, ніби живеш не по-справжньому, не минає.«Я наче гість у власному житті. Постійно боюсь залишити слід. Хочу поставити полицю для книг – і відразу думаю:«А чи можна тут вбити цвях?»В одній квартирі власниця просила узгоджувати з нею всі такі питання. І з одного боку – розумію: це її майно. А з іншого – почуваєш себе, як дитя, яке має просити дозволу про кожен крок. Хочеш полицю – спитай.Перефарбувати стіну на балконі – спитай.Завести кота – тут, власне, можеш навіть не питати.Коли я шукала нову квартиру то знову наткнулась на всі ці умови. Туди не хочуть з дітьми, туди з тваринами, у тих «якось жили переселенці, які не заплатили». І тобі доводиться виправдовуватись, пояснювати, що з тобою так не буде. І так неприємно від цього стає.Ніби ти якийсь неправильний, бо з тим, що маєш – ти не підходиш.Треба бути іншим, правильним, стерильним якимсь.» Настя вже не рахує, скільки грошей і сил вклала в чужі квартири. Міняла зламані замки, фарбувала стіни, облаштовувала і створювала затишок.Дівчина щоразу нагадує собі «Не прив’язуйся. Це не твоє».І все одно прив’язується.До балкона, де зручно пити каву.До ранкового світла, яке заповнює кімнату.До сусідського собаки, що весело зустрічає на сходах.Прив’язується, бо й у цьому «тимчасовому» режимі хочеться відчувати постійність.«Кожна зміна житла – це наче втрата контролю.Ти ніби постійно на випробувальному терміні. Тому й живеш максимально тихо й правильно, аби не зруйнувати хитку стабільність.Але, по-чесному, хочеться більшого розуміння від власників.Ми не лише орендарі, а ще й люди.» Настя мріє про свій дім. Не великий і розкішний, а такий, де можна без страху прибити цвях.І більше ні в кого не питати дозволу на своє життя.