24-річний ізраїльський альпініст Надав Бен-Єгуда, який знаходився за 300 метрів від вершини Евересту, відмовився від мрії підкорити найвищу вершину планети, щоб врятувати пораненого турецького альпініста.Бен-Єгуда так описав те, що сталося: “Я пройшов два трупи. Трупи були свіжі, оскільки це були тіла людей на тих же мотузках, якими я піднімався, розуміючи, що вмирають і, не маючи сил рухатися, люди не відповзали убік, а пристебнувшись, так і впадали в кому і вмирали. Ті, хто продовжував рухатися, переступали через них.Коли побачив його – дізнався. Це був Айдін Ірмак із Туреччини. Ми познайомилися з ним у таборі. Він був непритомний, у нього не було рукавичок, не було кисню, і кішок. Його шолом було знято. Він чекав кінця. Інші альпіністи йшли повз нього, не поворухнувши і пальцем, але я розумів, що, якщо я пройду повз нього, він помре напевно. Я знав, що я мав хоча б спробувати його врятувати.З Айдіном я почав спуск, він тривав дев'ять годин. Було дуже важко тягнути його на собі, бо він був важкий. Час від часу він приходив до тями, але потім знову відключався. Коли він приходив до тями, то кричав від болю і це робило наш спуск ще складніше. Дуже повільно, але ми спускалися, однак у якийсь момент моя киснева маска зламалася. Через деякий час нам зустрівся альпініст з Малайзії, який також знаходився на останньому подиху. Стало зрозуміло, що далі йти стало зовсім неможливо. На зустрінутих альпіністів я кричав і вимагав трохи кисню для двох поранених. Дехто відгукувався...”Вони дісталися табору, їх евакуювали гелікоптером до Катманди, і вони були госпіталізовані. Усі отримали обмороження. Надав Бен-Єгуда сильно обморозив пальці, оскільки був змушений знімати рукавички під час рятувальної операції. «Я стояв перед вибором — бути наймолодшим ізраїльтянином, який піднявся на Еверест, що було б чудово для моєї кар'єри, або спробувати зняти альпініста з гори — я вибрав другий варіант і мені вдалося це зробити... Дякую всім, хто допомагав мені в підготовці і навчав мене, що дало мені достатньо сил, щоб спуститися з гори самому і спустити з неї того, хто потребує допомоги»Надавши Бен-Єгуда, 2012 рік.
«Йому залишилося жити дві години. Хлопчик уже мертвий. Телефонуйте всім, кого хочете побачити. За дві години в його тілі не залишиться життя. Я заповню свідоцтво про смерть Лестера сьогодні ввечері, і ви можете прийти в офіс, щоб забрати його вранці. Ви можете вже піти на цвинтар і вибрати місце для поховання», — такі слова Бетті Самралл сказав доктор. Лестер, її 17-річний син, лежав у ліжку, вражений туберкульозом, і йому залишалося жити лише дві години.Приблизно водночас Лестер мав видіння. Коли він дивився на труну та величезну Біблію, раптово до нього заговорив голос і спитав: «Лестере, що з цього ти вибереш сьогодні ввечері?» Лестер хотів бути будь-ким, тільки не проповідником. Він зневажав їх. Багато разів Бог говорив йому про вступ до служіння, але щоразу він відповідав: «Ні». Цього разу відповідь була іншою: «Боже, якщо єдиний спосіб жити у світі для мене — це проповідувати, я проповідуватиму». Заспокійливий мир охопив його тіло. Всього через три дні він знову був на ногах і ходив своєю кімнатою зцілений!Через три тижні після цієї фатальної ночі Бог заговорив з ним вдруге: «Ти обіцяв мені, що проповідуватимеш, якщо я зцілю тебе. Чого ти чекаєш?»Фотографія: Лестер Самралл у крусейді в Джеймстауні, штат Нью-Йорк.Підписатись
Я дивуюся, коли бачу таку величезну кількість віруючих чоловіків і жінок, пов'язаних страхом. Я не можу цього пояснити. Але ви розумієте, про що я говорю. Що це за рабство! Рабство страху, депресії. Сьогодні ми бачимо все більше цього...Дуже часто я зустрічаюся на служіннях чудес із людьми, які перебувають у владі депресії. Я кажу: «Відпусти це. Пам'ятай, Кому ти належиш». Бог ніколи не планував, щоб Його діти перебували у владі страху або депресії, занепокоєння або хвилювання. Зупинись і подумай гарненько про те, Кому ти належиш. У нас є Батько! Ми – діти Божі! Ви розумієте, що це означає? Одним із моїх найприємніших спогадів є моя остання поїздка до Конкордії. Я трохи з'їхала з магістралі, щоб заправитися. Робітник запитав мене: «Ви з цього округу?»Я відповіла: «Так. Мене звати Кетрін Кульман».«А..., – сказав він, – то ви донька Джо Кульмана?»Я сяяла від гордості. Розумієте, Кетрін Кульман, яка проповідувала перед тисячами, нічого для нього не значила. Ні. Але я була сповнена гордості, коли він сказав: «А..., так ви донька Джо Кульмана?»Я сповнена гордості, коли зустрічаюся з людьми і кажу: «Я належу Йому. Всемогутній Бог Всесвіту – мій Небесний Батько. Я – Його усиновлена дитина. Я – співспадкоємиця Його чудесного Сина». У той момент, коли ви на шляху до депресії, коли ви раптом помічаєте, що ви в рабстві, подивіться вгору. Просто зупиніться і згадайте, Кому ви належите.Підписатись
Слова можуть вбити.Лікар Бернард Лоун прожив 99 років.Перша книга цього лікаря, яку я прочитала давним-давно, була під таким ім'ям — Бернард Лоун. А книга називалися «Втрачене мистецтво лікування».Я часто писала про цього таємничого лікаря, якого колеги звинуватили у чаклунстві; це у наш час. Шановні лікарі запідозрили, що кардіолог Бернард Лоун дає пацієнтам зілля, що веселять. Або магію застосовує.Тому що похмурі, спустошені, які чекають на смерть з дня на день хворі, починали посміхатися, рожевіти і одужувати після розмов з цим геніальним лікарем. Ні, він, звичайно, лікував «сердечників». І дефрибілятор він винайшов. І він дотримувався протоколу лікування, а як же!Але ще він зрозумів, що слова можуть вбити. А можуть зцілити. І лікар лікує словами не меншою мірою, ніж ліками та операціями.Саме доктор Лоун описав випадок, коли після дзвінка токсичної злої матері раптово помер пацієнт, який йшов на виправлення. Наче його прокляла зла фея...Він описав випадок, коли добрий лікар сказав при пацієнтці поганий діагноз, і жінка моментально загинула без видимих причин.Він описав стару людину, який переписав свою аптеку на зятя, а потім боявся вставати і ходити — зятю заважали звуки кроків літньої людини. І старенькій мало не загинув, серце його було розбите...Це він, доктор Лоун, дав пацієнтові розписку, що той проживе ще п'ять років. Безнадійному пацієнту. Від безнадійності. І цей пацієнт прожив п'ять років, отримав сім'ю, і знову прийшов за розпискою. І став жити далі; як не жити, якщо лікар дав розписку? Це гарантія!Доктор Лоун зрозумів, що наше серце розбивають злі слова та болючі стосунки. Причина таких хвороб — в емоційному оточенні пацієнта. І для лікування треба спочатку захистити людину від токсичних впливів!Він сам захищав. Навіть писав листи родичам, які ображали хворих. Такий був дивний цей доктор Лоун.Саме він дозволив пацієнтам, які перенесли інфаркт, ворушитися і рухатися. До цього їх змушували лежати нерухомо, і вони гинули частіше від поганих думок, від страху та безпорадної знерухомленості. Він урятував тисячі життів, цей доктор Лоун.І ще він написав про таємних праведників, яких надіслали у цей світ із певною місією зробити його кращим. Це зовсім містика, чи не так? Але це правда. І одним із таких особливих людей був сам доктор Бернард Лоун. Великий лікар, який нагадав про втрачене мистецтво лікування словом. Він пішов на сотому році життя. І мені його не вистачатиме, як не дивно. Такі люди ніби завжди поряд і завжди підтримують нас одним фактом свого існування. Що б ми без них робили? Без цих спеціально посланих у цей жорстокий світ людей...Підписатись
«Господь – Пастир мій; я ні в чому не матиму потреби...» Псалом 22:1.Я ніколи не читаю ці знайомі слова без почуття здивування. Яку приголомшливу впевненість мав Давид! Яку абсолютну захищеність! «Я ні в чому не матиму потреби». У моєму житті ніколи не з'явиться потреба, яка не зможе бути заповнена, яка б це потреба не була. Будь вона духовна, фізична чи фінансова – відповідь гарантована. «Я ні в чому не матиму потреби!» Якби Давид додав щось до свого затвердження, він зіпсував би його. Якби він сказав: «Я не маю потреби у грошах», або «в їжі», «у здоров'ї», «в одязі», або в чомусь ще – він поставив би межі своєму затвердженні. Але він залишив його необмеженим. «Я ні в чому не матиму потреби!» Точка! У чому секрет впевненості Давида? Чи можливо, щоб у вас і мене була така сама впевненість? Секрет Давида дуже простий, дуже зрозумілий: «Господь – Пастир мій». Це єдина та достатня основа впевненості Давида. Це проголошення не доктрини, а стосунків – близьких, особистих стосунків із Господом. Затвердження стоїть в даний час – «Господь – (є) Пастир мій». Не «був», не «буде».Давид не озирається на минуле і не заглядає у майбутнє. Він зосереджується безпосередньо на теперішньому. Тут і зараз – прямо в цей момент – Господь є мій Пастир. Беруть участь лише дві особи – Господь та Давид. На основі подібних стосунків у кожного з нас може бути така впевненість. Тут і зараз я пов'язаний із Господом як із моїм Пастирем. Завдяки цим відносинам я маю повну захищеність. Я знаю, що всі мої потреби будуть заповнені.(Дерек Прінс)Підписатись
Історія із життя.Жінка працювала на м'ясокомбінаті. Одного разу, наприкінці свого робочого дня, вона пішла в морозильну камеру, щоб щось перевірити, але двері випадково зачинилися і жінка виявилася замкнена зсередини.Жінка кричала і стукала щосили, все було безрезультатно – ніхто не міг її почути. Більшість робітників уже пішли, а зовні морозилки неможливо почути, що відбувається усередині.Через п'ять годин, коли смерть здавалася вже неминуча, охоронець заводу відчинив двері і жінка дивом врятувалася.Пізніше жінка запитала у охоронця, чому він вирішив перевірити морозильну камеру того дня, адже це не входило до його обов'язків.Охоронець відповів:«Я працюю на цьому заводі вже 35 років, сотні людей приїжджають та їдуть щодня, але ти одна з небагатьох, хто вітався зі мною вранці та прощався наприкінці робочого дня. Багато хто ставиться до мене, ніби я невидимий.Сьогодні, проходячи повз мене, ви, як завжди, сказали мені «Привіт». Але після робочого дня я з цікавістю помітив, що я не почув ваше «бувай, побачимось завтра», і я не бачив, щоб ви залишали територію заводу.Тому я вирішив перевірити довкола заводу. Я так звик до вашого «привіт» і «бувай» щодня, адже вони нагадують мені, що я комусь потрібен. Не почувши сьогодні ваше прощання, я зрозумів, що щось сталося. Ось чому я скрізь шукав вас».Любіть один одного! 💕Підписатись
Євангеліст Нік Вуйчич, у якого, як відомо, немає рук і ніг – розповів причину, чому він не атеїст.Ніка часто запитують, у тому числі й це: “Звідки Ви знаєте, що Бог дійсно існує? І як це можна дізнатися?”“Я не можу показати вам Бога, – відповів одного разу Вуйчич на це запитання. – Я не можу показати вам ангелів, але одна з причин, чому я не атеїст, і одна з причин, чому я не вірю в здатність науки пояснити все на світі, полягає в тому, що я бачив надприродні явища. Я бачив демонів”.“Це були демони триметрової висоти, – розповідав далі Вуйчич. – У товщину вони були півтора метри і ходили моїм готельним номером у Сан-Франциско. Я відчував цю демонічну присутність ще до того, як вони пройшли крізь стіни”.Він також вірить у реальність таких речей, як чаклунство, шаманізм, які наука також не може пояснити.“Це – духовна сфера”, – переконаний євангеліст.“Вам слід ходити вірою, незалежно від того, що ви бачите та відчуваєте. Просто вірте”.Говорячи про своє служіння “Життя без рук і ніг”, Вуйчич пояснює його мету так: споряджати віруючих, щоб вони були “руками та ногами Ісуса”; щоб несли звістку людям про Божу до них любов.Підписатись
