Деколи тебе стирають ще до того, як дадуть тобі шанс сказати хто ти такий.
Я мав такі очікування на цю книгу! Це ж бестселер, це ж Оушен Вуонґ - мегапопулярний закордоном автор, поет, власник просто беееезлічі літературних нагород. Ну, я очікував красу!🙂Увесь цей час я казав собі, що ми народжені від війни, але я помилився, Ма. Ми народжені від краси.
І в цілому я це і отримав. Без сумнівів, це красива присвята Матері, це красивий текст, в якому головний герой (імені якого ми не знаємо, але я можу припустити, ця книга якоюсь мірою автобіографічна) звертається до неписьменної матері.Але інколи ця краса в тексті була якоюсь.. зарозумілою? Інколи якісь епітети, порівняння, якісь цитати я просто не зрозумів. Я просто не міг зрозуміти, до чого було сказано те чи інше. Якась в гра в інтелектуальну поетичність, яка мені ну не дуже зайшла. Це лист, один великий лист до неписьменної матері, яка народилась у В'єтнамі, яка страждає на ПТСР, вони живуть з бабусею, яка має ранні прояви деменції у США. І тут дуже нелінійна оповідь. Я люблю нелінійну оповідь. Але тут, я би сказав, вона була ХАОТИЧНОЮ. Тобто автор перескакував у часі, використовував прийоми, коли змінював форму оповіді (типу було від першого лиця, потім третє, потім якісь автори з'явились, гольфісти). Я до кінця так і не зрозумів часові проміжки книги, хто коли народився. Ааа. 🗿Тут зовсім трошки піднята тема опіоїдної кризи. В Мідноголовому Демоні це є також. Там про це побільше, і якось не прямо, але читається, що авторка якось зневажає це все. А тут щось цього не відчулось. Я не хочу казати гучне романтизація наркотиків, але майте на увазі. Тут вони присутні. Короче, ось так легко і руйнуються твої сподівання на книгу, яка моглааа стати твоїм 5 ⭐️, тому що ти таке просто обожнюєш читати!Але сьогодні, Оушен Воунґ, я прямо незадоволений. І добре, що ви не прочитаєте мій відгук.⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️#Peachвідгук
Підсумовую своє прочитане у січні. Аж 7 книг! Давно такого не було! (Я пов’язую це з тим, що я майже не виходжу з дому, хто вийде у такий мороз і ожеледицю? ХТО?)«Персі Джексон і Море чудовиськ» Рік Ріордан ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Обожнюю цю історію і буду рекомендувати усім, як щось, що сподобається і дітям і дорослим дядям і тьотям! «Привіт, печале!» Франсуаза Саґан⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Сподобалось до жаху. Так поетично, так сенсово і так атмосферна. Французька вілла, підлітка, яка, в цілому, мислить і вчиняє як і ми з вами у її віці. Кінцівка звісно вразила і залишила слідок.«Замок капелюшника» Арчибальд Кронін⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Ну дуже нелегке, але цікаве чтиво! Тут так багато всього: і описів побуту, і трошки навіть пригод (кінцівка першої частини..) і якість фінансові питання, притаманні 19 сторіччю. Читалось важко, але воно вартувало того! Просто заземлитись і почитати.«Те, що бенкетує вночі» Т. Кінгфішер⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️На одному диханні! Супер атмосферний роман з класним гумором і трилерною частиною. І ще дуже сподобалось, як авторка створила власну державу зі своєю будовою займенників, короче, прикольно!«Я, яка ніколи не знала чоловіків» Жаклін Арпман⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Фаворит місяця, однозначно! Книга, яка викликала в мене тривогу і напругу. Кожну сторінку щось відбувалось і не завжди (90% випадків) це було дуже приємним. І фінал книги не розчарував - це те, що я від неї очікував.«Фантазма» Кейлі Сміт⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Я аж злий, що така цікава історія і концепція на початку перетворилась на… порно? Ну серйозно( Це могло бути навіть дуже харашо, а вийшло дуже пласко.На деякі книжки звідси є окремі відгуки за гештегом #Peachвідгук
Дослухав я один з перших, і напевно, останніх «дарк романів» - «Фантазму». ❗️Дисклеймер: я не гейтер дарк-романів. Ні в якому разі. Я розумів, що це за жанр і в цілому я очікував, що так і буде. АЛЕ.Це було настільки ніяково, що аж соромно зізнатись, скільки разів я червонів, йдучи по вулиці і тут ЗНОВУ звучала сексуальна сцена на дуже-дуже-дуже довго хвилин, щоб просто сказати, що він їй, перепрошую, відлизав. На початку мені здалась такою цікавою концепція книга. Головні героїні сестри Грімм з династії некроманток, до них звертається увесь Новий Орлеан для того щоб вони допомогли звернутись до своїх рідних у той світ і тд. Класно передана певна готичність і похмурість їх маєтку, оці троянди, які там квітнуть. В цілому, мені початок навіть трохи нагадав Ширлі Джексон (бо теж 2 сестри, певно), да пробачить мені ця легендарна авторка. І я навіть думаю: «вау! Невже адекватна книга? Невже мені буде так атмосферно і наступні.. 92 відсотки книги?»А потім головна героїня Офелія опиняється в маєтку Фантазми, для того щоб врятувати свою сестру, яка туди пішла. Поясню: у диявольский маєток Фантазми ніхто нікого не жене, туди йдуть, переважно люди, які втратили надію і вірять, що Диявол виконає їх бажання у разі перемоги. Тобто вона пішла туди ЗА ВЛАСНОЮ ВОЛЕЮ. ВОНА ДО РОС ЛА ЛЮ ДИ НА.Окей. Пішла і пішла. Якби не пішла — не було б цієї книги, правильно?Тут теж варто відзначити прикольну концепцію - у Фантазмі 9 рівнів випробувань, з Демонами, спокусами І ОДНИМ-ЄДИНИМ ПРАВИЛОМ: ні в якому разі не закохуйтесь - інакше будете прокляті.І як ви думаєте шо? 🫣З’являється той самий фантом Блеквелл, зеленоокий, підтягнутий, з величезним членом (про це ми дізнаємось пізніше, звісно ж) і пропонує Офелії угоду: я допоможу пройти усі рівні, щоб знайти сестру в обмін на 10 років твого життя.І вгадайте шо. 🫣Я спокійно відношусь до сексуальних сцен у книгах. Це нормальний природний процес любові, пристрасть, все таке. Але коли цього 70% книги…(по моїх відчуттях, як 70) і замість того, щоб пояснювати якісь процеси герої просто займаються сексом?????????? І ПРИЧОМУ ТАК ДОВГО!!!!!! ТАК ДОООВГО!!!!! 😭Офелія, яка здавалось на початку такою непохитною в своїх рішеннях і твердою к кінцю книгу стає якоюсь.. занадто ніжною?? Ну типу, зріст персонажів мені взагалі незрозумілий і я досі собі його пояснити не можу.Короче, це однозначно не моє. Але цікаво, про шо там наступні книги, бо це була перша…#Peachвідгук
😰 Мені здається, я ніколи у житті не читав більш напружену книгу. Настільки, що я перегортав сторінки, і залишав заломи від своїх пальців. Настільки, що моє серце розривалось З САМОГО ПОЧАТКУ і до останньої фрази (хто читав — зрозуміє). 2026 рік має першого книжкового фаворита. І це «Я, яка ніколи не знала чоловіків», яку я брав читати, думаючи, що це щось схоже з Оповіддю служниці, десь дистопічне, але у підсумку якесь.. життєствердне? Якесь з метою? Однозначно, книга має схожість з найвідомішим твором Етвуд. У Жаклін Арпман 40 жінок опиняються зачиненими у бункері. Вони не пам’ятають як там опинились, вони не пам’ятають яке точно життя до цього вони жили. Серед них і оповідачка, яку просто називають «мала», через її вік і те як вона може липнути питаннями до інших просто через свою необізнаність життя. І я думаю, саме через свою необізнаність життя дівчина має і якусь невидиму перевагу над іншими жінками — вона вірить у порятунок. Коли думаю про це, думаю, що, можливо, жінки в силу свого досвіду і такої набаченості світу не вірили у щасливий кінець. Ще додам про оповідачку: вона єдина має характер. Вона єдина, хто може протистояти і захистити себе, навіть у таких умовах, в яких перебувають жінки. Тут Арпман дає нам самим визначити, що так загартувало характер дівчини.Далі спойлерити не буду. Книга маленька, але мені здається, її розмір і вміст - ідеальний. Від самого початку нас закидують у напругу: жінки діляться на якісь групки, тут є і авторитети, і очевидні аутсайдери. Ми спостерігаємо за побутом жінок: як вони готують собі їсти, шиють з того, що є під рукою (волосся 🥲…), намагаються навіть жартувати і сміятись. Але в той же час вони і проживають своє життя на неволі підтримуючи одна одну. Навіть ту дівчинку, вони хочуть навчати чогось. Це майстерство авторки створити таку історію, яка буде викликати в тебе емоції. І такі, що навіть за декілька сторінок описів ти прив’язуєшся до героїнь і хочеш, щоб у них все було добре. Навіть в тих умовах, які вони мають і в яких вони живуть. Ти віриш і співпереживаєш кожній. І до кінця не розумієш, що відбувається. Але і чи хочеш ти дізнатись, що відбувається? Я задоволений фіналом цієї історії. Звучить дивно, навіть якщо ви читали цю книгу, але так. Мені здається, це найправильніша кінцівка цієї книги, вона неначе підсумовує ті 204 сторінки, які були до цього. Ми неначе готувались до цього - це і отримали. Іншого виходу я би просто не сприйняв би так, як цей. Бо саме це завершення викликало в мене МУРАШКИ.#Peachвідгук
Коли як не зараз читати “Вівці цілі” Євгенії Кузнєцової? Де ще ти зможеш знайти хоча б дрібку того СПРАВЖНЬОГО святкового, зимового настрою?Не оцього прилизаного “ми поставили ялинку під Мераю Кері, випили келих просеко і дивимось Один удома-2”, а нашого, українського. Те що ми пам’ятаємо з дитинства: всі оці святкові забобони, сварками і сім’єю, друзями, які з’являються нізвідки. І навіть чимось новим, – Миколаєва небесна дорога, – Яна відкрила рота і дивилась вгору.– Це – мобільна група ППО, – сказав Максим.
Сюжету як такого тут немає. І почавши читати цю книгу я був не здивований, оскільки у “Спитайте Мієчку” ситуація ідентична. Я прийшов за вайбом, який я у підсумку і отримав.У нас тут все розгортається навколо Максима, який переїхав до свого хворого батька, колишнього лікаря, для якого вони з Любою (доглядачкою) влаштовують “прийоми” пацієнтів, як у давні часи Юхимовича. І на Романа пацієнткою стає нова-стара сусідка сім’ї Максима Яна, яка приїджає досліджувати цю місцевість. Цю снігову, холодну, з відключеннями світла місцевість. +1 до вайбу. І все. І далі ви спостерігаєте, на мою думку, за дуже крутим різдвяним фільмом, в якому кожен знайде щось своє. Про кожне зимове свято, яке святкують українці, які традиції (про які я навіть майже ніколи не чув). І боже, як же це було прекрасно! Її спокійно можна було прочитати за один вечір, чого мені категорично не хотілось робити, тому що хотілось розтягнути кожну сторінку цього. Кузнєцова пише настільки колоритних персонажів, що смішно і страшно від того, що в них ти впізнаєш власну родину. А, от ти де, — сказала вона до Максима. — Уявляєш, двох дітей народила твоєму батькові, а він мене й не впізнав. Ото так все життя з тими узістками своїми прокрутив, а мене зараз признав за завлабо-раторією. А завлабораторією в нього була стара противна баба. Навіть і в безпамʼятстві примудрився мені плюнуть в душу…
Мені було так тепло і я так не хотів, щоб ця історія закінчувалась. Вона настільки світла, навіть не дивлячись, що ближче до кінця зійшла у меланхолію. Але ось така вона, ця історія. І вона прекрасна, по-своєму!#Peachвідгук
Я дочитав. І в цілому я (знову) ненавиджу людей, які безвідповідально ставляться до свого батьківства. Які не розібравшись зі своїми тарганами в голові - народжують дітей. Ще й не одну.Конкретно в цій історії їх було 6.Рубі Френк завжди мріяла про чоловіка, будинок і сімʼю. Вона мріяла материнством, тому що про це постійно наголошували у церкві. Материнство - то святе.Першою зʼявилась Шері, власне авторка книги «Будинок моєї матері», потім зʼявився Чед і вже інші діти, імена яких Шері не називає. Тому що це їх історія. Що відбувається у будинку? З такого важливого для розуміння - плакати дозволено лише матері, Рубі, і, здається, вона це робила постійно. Шері ходить на заняття з піаніно, яке вона терпіти не може, а Чед стає тим самим проблемним підлітком-розбишакою.І десь в той час, підгледівши у своїх сестер (а у Рубі їх було 3, а дітей загалом 5) жінка вирішує завести YouTube-канал і фільмувати життя своєї сімʼї. Чи запитала вона про це у своїх дітей? Ні, вони ж діти, а навіщо?)Якесь відео вистрілює - і понеслась. Бренди, слава і імідж класної, дружньої родини, коли все взагалі не так. Рубі фільмує, до прикладу, як виголює своїй доньці бровк. І обкладинкою відео було обличчя Шері у сльозах і назва «ШЕРІ, МЕНІ ТАК ШКОДА». І ви зрозуміли.Важливим обʼєктом в цій книзі також є й інше зло - Джоді Гільдебрант. Я так і не зрозумів, як я можу вам її представити. Засновницю секти ConeXXions? Директрисою культу? Вона значно вплине на розвиток Рубі як матері (з менш абʼюзивної до більш) і також буде відповідати за свої злочини перед законом. Фух, полилось з мене достатньо. Я описав ситуацію загалом. А я думаю, ви розумієте, що відбувається далі. Жесть. І ще раз жесть.Мені сподобалась ця книга. Вона настільки художньо обрамлено, що це читається як фікшн про дуже-дуже-дуже погані часи однієї родини.І хотів би я сказати, що це плюс, але це ж мемуари!Я прям чітко бачив, як редактура попрацювала над книгою, щоб вона була менш складною в розумінні, більш художньою. До прикладу, «Я рада, що моя мама померла» (волею неволею порівнюю, бо тематики, в принципі, ідентичні) — мова дуууже жива. І це читається голосом самої Дженнет. А тут не чув я цього голосу Шері Франк.До деяких виборів Шері питання теж були, але ЦЕ ЇЇ ЖИТТЯ, яким вона хоче поділитись з читачем, тож я не маю ніякого морального права «радити», або ще шось.Але ця історія відбувалась в реальному світі. З реальними людьми - і це жесть. Деякі думки Шері взагалі до мурашок. Наприклад, про молодших брата і сестру, які найбільше постраждали - що лише вони можуть визначити ЧИ РОЗПОВІДАТИ ЇХ ІСТОРІЮ. Або про нарцисизм і те що це не вибір людини, а дуже складний комплекс з багатьох чинників і ситуацій, які відбувались у людині. Тому раджу ознайомитись з цією книгою. #Peachвідгук
У Readeat розпочався конкурс вражень спільно з Лабораторією! По-перше, це -20% знижки на книги видавництва, а по-друге за написані відгуки на сайті ви можете отримати подарунки від Readeat і Лабораторії! 😍І давайте я вам розкажу, що ви можете придбати зі знижками, написати відгуки і отримати подаруночки! 🥺Я прочитав “За перекопом є земля” вперше у 2023 році, рівно два роки тому і ця книга досі мене не відпускає. Я постійно про неї говорю і кажу, що це база, ґрунт, основа української сучасної літератури. Це неначе “енциклопедія” Криму. Болісна, важлива і дуже ґрунтовна. Обожнюю всім серцем. “Там, де живуть книжки” - особлива книга для мене, тому що по ній я проводив першу у житті презентацію з автором. Дуже вайбовий трилер-детектив, сетинг маленького українського містечка, доковідна атмосфера і такі життєві ситуації для нас (по типу немає куди класти вже ті нові книги!). Все тому що там про книжкову блогерку, а я певен ви про таке рідко читаєте)“Припини свої вигадки” - невеличка історія, в яку мені здається помітився увесь біль і любов автора. Це автобіографічна історія про пошук себе і прийняття власної ідентичності. Мені прям вистачило у цій 170 сторінковій книзі всього. І сексу, і почуттів і рефлексії. “Це вам не естрада” у моїх най-най-найближчих планах. Круте видання з QR-кодами наприкінці кожного розділу. І тим паче, я дитина, яка виросла на поп-музиці.Тож переходьте на Readeat і ВІРЮ, ЩО ХТОСЬ З ВАС ПЕРЕМОЖЕ!!!!#інтеграція
Мені хочеться плакати від прекрасності цієї історії. Від усього: від сеттингу, який тут описується; від персонажів, чиї історії розривають серденько; від того наскільки автор майстерно поєднує усі ці історії; від цитат, які розривають душу; від болю, БОЛЮ!Досвід минулих трилогій каже, що друга частина зазвичай посередня, проміжна між знайомством і якоюсь важливою битвою. А не тут. Кожна сторінка наповнена динамікою, новими історіями наших улюблених героїв.В «Тенетах війни» ми читаємо декілька POVʼів, власне, наших сіроманців, які подорослішали, взмужнішали і на їх долі повалилися обовʼязки і травми..Читаємо тут і про ПТСР від війни, і про любовний трикутник, і про заплутані звʼязки у спробах заробити грошей і про невідомість перед тим, що володіє тобою.Читаємо тут також і про різку зміну ставлення громадян до захисників, до Сірого Ордену (знайоме щось), і як це впливає на характерників і їх оточуючих.Це було просто прекрасно! Кожна сторінка вартувала того. Кожна.І я тепер жесть як боюсь третю частину, якщо ця про мені пройшлась катком.— Війна змінила кожного, - підсумував Василь Матусевич.«І ми назавжди в її тенетах», - подумки додав Гнат.
— Господи ти боже, пішов сімдесят четвертий рік, я працюю, заробляю гроші, але тому, що я — жінка, банк не може видати мені кредитну картку без підпису чоловіка! Цей світ належить чоловікам, дитинко.
Крістін Генна, як тобі це вдається? Як тобі вдається прокнути у всі мої нервові закінчення серця (не знаю, чи таке існує) і так добряче їх прокрутити, дати мені віру, що все далі буде добре і просто розірвати серце. ЯК?!Не дарма я тримав «Велику глушину» на своїй поличці єдиною непрочитанною книгою Крістін Генни (The Women англійською передають привіт, але цю лексику я не потягну). Насправді, книга дуже триґерна: тут психологічний саспенс у вигляді Аляски, буквально глушини, в яку потрапляє сімʼя Оллбрайтів після постійних пошуків свого місця. Це родина вʼєтнамського ветерана, який вийшов з полону. Думаю, пояснювати який посттравматичний синдром має людинка не треба. Приїджає родина у Аляску непідготованою, вони зовсім не розуміють, що їх насправді чекає. Це повне возʼєднання з природою. І з самими собою. На Алясці сімʼя знайомиться з людьми, які більш пристосовані до природі, і вони допомогають Оллбрайтам і дійсно стають такою невеликою родиною, де один за одного.Лені (це донька) знайомиться з хлопцем Метью, єдиним її одноліткою у класі серед 6 дітей. І одразу починає фантазувати про дружбу з ним.Батько систематично застосовує домашнє насилля до своєї дружини. І так, вона його постійно пробачає, бо як бачимо з першої цитати: «світ належить чоловікам», хто повірить жінці? Ох.Ця тема розкрита тут достатньо глибоко і детально, майте на увазі.Я люблю прозу Крістін Генни, тому що пише вона дуже легко, причому розкриваючи тему, яку вона хотіла висвітлити - повністю. Так, я ловлю вже передбаченість сюжету, але мені це подобається. Так, десь я можу зустріти нелогічну ЗОООВСІМ малюсеньку детальку, але мені це подобається.. і зовсім не заважає. В цій книжці, на відміну від інших більше описів природи. Це ж Аляска. Для того щоб показати нам, далеко віддаленим від цього штату всю її могутність, страх, красу, темряву - треба детально описати.І повірте, вам теж, як і туристам, з якими боровся батько Лені, на секунду захочеться пожити ось так, віддалі від цивілізації, поближче з природою. Але лише на хвилинку. Але це було прекрасно. Жодної секунди і жодної сльозинки не пошкодував. Це 6 ⭐️. #Peachвідгук
Дочитано.А що, як я вам скажу, що це мені сподобалось менше за інші книги Павлюка? 🫣А що, як я вам скажу, що я навіть трошки розчарований і засмучений? 🫣Ні, мені сподобалось. Це була химерна, захоплива м(в)андрівка з хлопчиком Емілем, де ми бували і в 9 Світах, і в Пустці, і де ми тільки не були… А де ми все таки були? Бо я так до кінця не зрозумів І ЧЕСНО, я навіть був злий на себе, що я не можу зрозуміти, що відбувається.А потім для себе визначив, що ось вона така книга. Ну вона не для відпочинку. Вона не для того, щоб прочитати її за 5 днів. Автор писав її 5 років, щоб я виділяв кожні двері, кожне число, яке зустрічається у тексті. І думав.Тематика для мене, та і для всіх, думаю, очевидна. Книга про травму батьків, які втрачають своїх дітей, і цю травму вони переносять на своїх інших дітей, яким просто банально не вистачає батьків. І читавши цю книгу зрозумів яку образу тримає на своїх батьків сам Ілларіон Павлюк, бо в маленькому Емілі прям читалась ця біль.Поєднане реальне з нереальним, купа міфів, всіляких відсилок, класні діалоги, такі трушні — сподобалось. Однозначно, що Ілларіон Павлюк рулить. Просто уявляю, який він розумний дядька…..
