Знаєте, той тип книг які тебе обманюють? Просто ведуть за носа, ти думаєш, що тут є сцени, які тобі не сподобались, але потім настає цей фінал. І ти повертаєшся до цих сцен. І тепер їх розумієш.«Спокута» мене вразила! Тут я вже читав анотацію і знав, що мене чекає історія спокути Брайоні, 14 річної дівчини, яка неправильно інтерпретує сцену, яку побачила між сином служниці і її сестрою і зґвалтування своєї кузини.Перші 150 сторінок не відбувалось нічого. Але наскільки мені було цікаво це читати! Тут були точки зору усіх героїв і вони неначе доповнювали і додавали повну картинку до усього. І це прям прекрасно! Обожнюю таке 🤌🏻Потім у книзі відбувається час і тут.. мені почало подобатись менше. Описуються жахіття Другої світової війни і мені чомусь (дійсно, чому) було важко візуалізувати описане. Потім ми повертаємось до Брайоні і її спокути, чи є вона взагалі. І отут мені якось всього було дуже багато і якось швидко. Я очікував якогось повільнішого розвитку подій, побільше думок, роздумів.АЛЕ ПОТІМ НАСТАВ ЦЕЙ ФІНАЛ. І я зрозумів все що мені не сподобалось. І завалив свою кабіну.Дякую! Читайте.