— Хм. То давай. — Змахнувши клаптиком попелу на траву, Джоуї знову затягнувся саморобною сигаретою. — Хто довів тебе до сліз?— Чому? — Я вигнула брову. — Ти збираєшся їх побити?— Можливо, — відповів він, ліниво знизуючи плечима. — Якщо тобі потрібно.— Мені ніхто не потрібен.Тепер він справді посміхнувся. — Я так і зрозумів.— Що такого смішного?— Ти, — відповів він. — Ти нагадуєш мені когось, кого я колись знав.— Кого?— Мене молодшого, — здивував він мене, перш ніж повернутися до мене обличчям. — Послухай. Ми можемо зробити це легким або важким шляхом, але в будь-якому разі ми все одно дійдемо одного висновку.— Якого?— Ти кажеш мені, хто довів тебе до сліз, а я це за тебе виправляю.— Чому? Чому ти мені допомагаєш?— Чому ти мені допомагаєш? — відрізав Джоуї, стиснувши в кулак светр, який був на ньому. Я знала, що він з сумки, яку я йому дала, бо пам’ятала зелену нитку, якою мама зашила рукав.— Я зробила це для Шеннон, — пояснила я. — Крім того, ти мене навіть не любиш.— Мені не потрібно тебе любити, щоб тобі допомогти, — спокійно пояснив він, затягуючись ще раз сигаретою. — Я просто мушу допомогти.Звільнення 10 — Хлоя Уолш ❤️‍🩹