книжкова дегустаторка🍷📚 | друга частинадруге, це любов до лісу. не можна подолати річ/відстань/в...

друга частинадруге, це любов до лісу. не можна подолати річ/відстань/випробування, якщо маєш в душі страх, а не любов. попри те, що Юліана залишилася сама в лісі, вона не впадала у відчай, не давала страхові залізти в голову. навпаки, вона повнилася надією та певною любов'ю. Ні. Ніколи не вважала і не вважаю їх зеленим пеклом. Вона ж така частина мене як любов до мого чоловіка, як ритми кумбрії, які в мене в крові, як шрами, що залишилися після авіакатастрофи. Джунглі - це причина, через яку я і далі сідаю в літак, і заради них я навіть ладна йти на конфлікт із владою. третє, трішки удачі все ж не завадить. точніше, її не потрібно виключати. бо саме завдяки їй, висхідні потоки від грозових хмар, підхопили Юліану при падінні, що доволі сильно пом'якшило її приземлення. Так що, гадаю, я просто крутилася, як, падаючи, крутиться кленовий листок. І подібно до того, як маленьке крильце на кленовій насінині відповідає за це кружляння, тримісне сидіння, до одного кінця якого я була припнута пасками безпеки, могло вплинути на мою долю та моє падіння. Ба більше, людина, яка була при витяганні тіл, сказала мені, що знайшлося одне-єдине сидіння, що геть добре збереглося, та й те в тому кутку лісу, де між гігантами джунглів угорі натягнулася густа мережа ліан. Можливо, це було моє місце? як бачите, історія Юілани справді вражаюча, і викликає одне лиш захоплення. її можна назвати ланцюжком співпадінь (бо якщо вдаватися в детальнішу передісторію, то вони з матір'ю взагалі не малися летіти цим рейсом). та попри все, я певна, що Юліані судилося вижити в будь-якому випадку, аби стати тією, ким вона є зараз і робити для Амазонки той неоціненний вклад, що є на даний момент і буде надалі.до речі, посилання-спогад на перше фото з прикріплених є в книжці, і воно звучить так:Всі зі мною дуже делікатні, ставляться до мене вкрай обережно. Хтось робить фотографію, яка невдовзі з'явиться в американському журналі "Life", там я стою на веранді, на мої плечі накинули халат, медсестра тримає мене за руку і дивиться, наче ні жива, ні мертва. Ні про що вона особливо не питає, але з другого дня в газеті з'являється інтерв'ю, яке я взагалі не давало. #хвайне