«Готель «Бертрам»
✍🏻 Агата Крісті

Є в пані Крісті особливий талант. Вона з легкістю переносить мене
за столик у затишному англійському готелі, ставить переді мною чай і мафін, розповідає про бездоганний сервіс, поважних джентльменів та елегантних дам, а потім легонько натякає, чи не помітила чогось дивного. І фігакс, я починаю підозрювати буквально всіх, і у всьому🫡

У цій книзі міс Марпл приїздить до Лондона й оселяється в готелі, який ніби «законсервував» у собі стару Англію. Вишукані інтер’єри, традиційна атмосфера, уважний персонал, правильні манери, смачні мафіни й відчуття, що час тут стоїть на місці. А для любої міс Марпл це ще й місце спогадів, адже вона бувала тут замолоду, а тепер має змогу знову відчути знайомий затишок

Нюанс в тому, що світ за вікнами готелю змінився, а в «Бертрамі» вдають, що нічого такого не сталося. І що довше ми проводимо там час, придивляючись до цієї ідеальної картинки, то виразніше відчувається щось неприємне

Дивні збіги, підозрілі обставини, зникнення каноніка Пенніфатера, загадкові гості, пограбування й убивство. Класика. Сюжет поступово розростається, і в якийсь момент стає зрозуміло, що історія насправді заплутана і має багато розгалужень, які, у підсумку, так чи інакше приводять до «Бертраму»

Я люблю Крісті зокрема за те, що вона чудово вміє змусити мене дивитися, так скажемо, не туди. Я шукаю злочинця, перебираю мотиви, намагаюсь вхопитися за якусь дрібницю, а авторка
підсовує загадки в середину інших загадок. Це незмінно фактично в кожній книзі

Трошки розповім про атмосферу, яка приносить задоволення. Старі будівлі, в яких кожна кімната має власну біографію, коридори, де можна загубитися і крісла, в яких можна випадково дізнатися чиїсь таємниці.

А ще тут цікаво спостерігати за ностальгією. Люди приїздять до готелю не лише за ночівлею та гарним обслуговуванням. Вони хочуть повернутися у світ, який пам’ятають або яким його собі уявляють. У світ усталених правил, знайомих ритуалів і зрозумілих ролей

Мені подобається, коли детектив має такий додатковий шар. Коли за загадкою стоїть ще й спостереження за людьми, їхніми слабкостями, жадібністю, марнославством і готовністю вірити в те, у що їм зручно вірити.

І з усіх персонажів Крісті, міс Марпл найкраще підходить на роль цього стороннього, який ненароком бачить все. Вона залишається уважною спостерігачкою людської природи, яка вміє помічати те, повз що інші проходять, не замислюючись. Не без того, щоб трохи десь накрутити, чи щось собі додумати, що насправді місцями має потішний вигляд, а з іншого боку щиро дратує. Її роль у цій книжці помітно скромніша, ніж можна очікувати від роману, де вона заявлена центральною героїнею.

Із темпом усе неоднозначно. Крісті не поспішає, розставляє персонажів, вибудовує атмосферу й поступово розкриває зв’язки між подіями. А деякі розгалужені сюжетні лінії часом ускладнюють сприйняття того, що саме ми розслідуємо і як пов’язані між собою всі ці люди

«Готель «Бертрам» — це помітно Крісті пізнішого періоду, яка трохи грається з формою звичного детективу й додає до нього трохи більше соціального спостереження та тривожної атмосфери. Тут важливі не так відповіді на загадки, як те, як люди створюють собі красиві історії, щоб ігнорувати незручну правду

Чи назвала б я цю книжку найкращою у Крісті? Ні. А для першого побачення з леді Аґатою я б взагалі обрала щось, де детективна конструкція працює чіткіше, а загадка не губиться серед численних персонажів і сюжетних відгалужень. Але для тих, хто як і я вже знайомий із її творчістю, роман цілком вартий уваги

Тож наливайте чай, беріть мафін. У пристойних готелях трапляються дуже непристойні речі 😁

Видавництво КСД 🌟