Книжковий дворф | Втеча від Гудіні»✍🏻 Керрі Маніскалко«Втеча від Гудіні» — це третя част...

«Втеча від Гудіні»✍🏻 Керрі Маніскалко«Втеча від Гудіні» — це третя частина пригод Одрі Роуз і Томаса Кресвела, і цього разу нас закидають на розкішний океанський лайнер Етрурія, який пливе до Америки. Гарні сукні, дорогі каюти, вечірні вистави в стилі темного карнавалу… і вбивця, що працює з точністю фокусника.Вже традиційно Маніскалко справді добре малює атмосферу. Ти ніби відчуваєш солоний присмак повітря, бачиш золоті лампи у коридорах і чуєш музику, що доноситься з театру. ( та тут я не могла позбутися кадрів з «Титаніка» Але в цю розкіш вплітається щось… липке. Щовечора на сцені виступає трупа ілюзіоністів, серед яких зірка — сам Гаррі Гудіні . Він молодий, харизматичний, з тією самою впевненістю, яка змушує людей або захоплюватися, або підозрювати найгірше. Я такий типаж людей в реальності просто ненавиджу. Ну і нюанс: щоразу після вистави знаходять мертву дівчину.Одрі Роуз, як завжди, лізе туди, куди не варто, тут нічого нового. Томас — все ще мій улюблений язикатий хлоп, який з легкістю видає репліки, що хочеться вирізати й вишити на подушці. Їхній тандем тримає історію живою навіть тоді, коли сюжет починає хитатися. А хитатися він починає, бо Маніскалко тут вирішила пограти у любовний трикутник . І от чесно — ця лінія більше злить, ніж додає напруги. Бо Одрі Роуз, яку нам продавали як розумну й рішучу, іноді починає поводитися, як героїня дешевої мелодрами. І тут я мушу перепросити за нарікання на «мервсьоюшність» у попередніх частинах, верніться як було.Детективна частина цікава — убивства закручені, сцени злочинів прописані так, що хочеться роздивлятися кожну деталь, шукаючи підказки. Атмосфера театру на кораблі — шикарна. Ти реально не знаєш, хто грає роль, а хто показує своє справжнє обличчя. І хоча я майже відгадала, хто стоїть за всім цим, кінець книги все одно дав емоцію.Але тут є проблема темпу — іноді книжка зависає на описах вбрання чи поглядів і того сраного трикутника, і я ледь не в голос місцями казала: “давай-давай, в нас трупи тут, ало!”. І от ця романтична тяганина з Гудіні вибиває зі слідства, через що мотивація героїв місцями виглядає хріново. В цілому: якщо читати за атмосферу й хімію (не любовну) Одрі Роуз і Томаса — все як і було пречудово . Якщо очікувати концентрації ідеально закрученого детективу без зайвих сердечок у повітрі — я збирали з рахунку, скільки разів записувала очі. З атмосферою Маніскалко не підвела. І я щиро була рада повернутися до цих двох і розслідувати з ними ще одну справу. Видавництво Букшеф 🌟