#роман_1770 Одним з джерел натхнення для «Сухих кісток» була знаменита історія спалення упирів у Нагуєвичах в 1831 році, записана Іваном Франком. Тоді під час холери померло стільки людей, що селяни почали підозрювати підступи упирів. За допомогою хлопчика Гаврила, який стверджував, що він і сам упир, обрали кількох підозрюваних, яких потім катували на вогні, щоб дізнатися правду. До речі, в цікавий спосіб — за допомогою ланцюга тричі перетягували людей через жар. Хтось від цього помер, а хтось і утік, й навіть потім далі жив у цьому селі (здавалося б як?)Історія моторошна сама по собі, але мене окремо вразила готовність людей вбивати своїх же сусідів. Традиційно переслідування відьом чи упирів не були поширеними в Україні так, як, наприклад, у Європі. У спокійні часи люди простіше до цього ставилися й і самі не нехтували звертатися по допомогу до знахарів. Я читав свідчення, що судді часто не хотіли слухати доноси про відьом і вимагали позивачів помиритися. Але коли наступала посуха чи моровиця, тоді все мінялося, і те, від чого ще вчора могли відмахнутися, сьогодні починали серйозно розглядати.Й мені стало цікаво — а про що в той момент думали люди? Звідки бралася готовність страчувати своїх знайомих, з якими ще вчора хрестили дітей? Як швидко можуть зруйнуватися усталені стосунки у маленькій громаді? Ось це й стало однією з тем мого роману, разом із бажанням розповісти про цікаві деталі вітчизняного Салема. Як зміг, я спробував уявити і відтворити те, як люди знаходили виправдання своїм вчинкам і як це поміщалося у їхніх головах. Що з цього вийшло — дізнаєтеся вже у цьому році 😉