Чорна Бібліотека | Сьогодні Святвечір, і я завжди полюбляв почитати під нього щось затишн...

🎄 Сьогодні Святвечір, і я завжди полюбляв почитати під нього щось затишне й добре. Зазвичай то була класика на кшталт «Різдвяної пісні» Діккенса або щось з Нечуй-Левицького.Сам я мало пишу подібного (тоді б це була не Чорна Бібліотека 😅), але одне різдвяне оповідання все таки маю. Це історія про двох подруг-сусідок, які в розпал блекаутів та обстрілів шукають сили святкувати Різдво ⬇️— У нас завівся домовик, — сказала Оля.Катерина здивовано підняла ліву брову. Серед її знайомих саме Оля вирізнялася раціональністю та тверезістю розуму і від неї вона найменше очікувала таке почути.— Справді? Завжди мріяла про хатню чортівню, — відповіла вона, розплутуючи гірлянду.У кутку вітальні стояла коротенька, але густа ялинка, яку Катерині вдалося дешево сторгувати на базарі. На зекономлені гроші вона купила трішки прикрас та гірлянду.— Я серйозно, — незадоволено підняла кутики рота Оля.— Я теж.— Я постійно чую вночі шурхіт та кроки. А ще пропадають мої речі: шпилька, пилочка для нігтів та ще якийсь дріб’язок.— Оце вже цікаво, — оживилася Катерина. — Та клята ж ти гірлянда, щоб тебе підняло й опустило!Вона в серцях зіжмакала гірлянду, що смерділа пластиком, та швиргонула заплутаний клубок на підлогу.— Нащо це взагалі? — запитала Оля.— Бо треба, — відказала Катерина.Вона затіяла всю цю мороку з ялинкою лише заради Олі, сама б спокійно без неї обійшлася. Чи не велике діло Різдво, чи Новий рік? Але не могла бачити, як Оля сидить, скрутившись, у кріслі й тоскно дивиться у вікно чи годинами перевіряє новини в телефоні.— То що з тим домовиком, він тебе лякає? — Катерина підняла гірлянду і знов почала розплутувати.— Дратує, — зізналася Оля. — Мене зараз усе дратує, будь-який шум, галас. Учора стояла в черзі в Новій пошті, так думала закричу. Усі ці люди, весь цей гамір…Вона скривилася і сховала обличчя в рукав теплого светра. Опалення працювало, але це поки було світло. За прикидками Катерини, його мали вимкнути через годину, та хто ж міг сказати точно.У Катерини стиснулося серце. Сама вона трималася на чесному слові й не знала, скільки ще протримається. Олю війна підкосила набагато сильніше. Та й не дивно — батьки опинилися на окупованій території, брат воює на нулі.«Фігове життя», — подумала дівчина.Вона нарешті розплутала кляту гірлянду та акуратно розвісила на ялинці.— Готово, — підкреслено урочисто сказала Катерина. — Гарно, як у дитинстві.Ялинка і справді нагадувала прикрашене дерево з дитинства, така ж скромна і проста. Старі іграшки, гірлянда, у якій горіли дай Боже половина вогнів, та купа дешевого дощику, який приховував усі недоліки.Оля підняла очі й вимушено усміхнулася.— Гарно.— Краще ніхто не зробить, — підтвердила Катерина. — То що з твоїм домовиком?— Він не мій.— Хочеш, піймаємо його або проженемо?— Як ти це зробиш? — уперше щиро засміялася Оля.Катерина вхопилася за можливість пожартувати та підняти подрузі настрій.— Ну, не мишоловкою, звісно. Взагалі можна дістати святої води та з хрестом у руках викропити його геть. «Во ім’я…»— В тебе немає ні води, ні хреста, — сміялася Оля.— Візьмемо твій, — вказала на маленький срібний хрестик на шиї сусідки Катерина. — А з водою щось придумаємо. Може, домовику буде достатньо, якщо я освячу воду, а не батюшка?Дівчата відсміялися і одночасно зітхнули. Хвиля веселощів пройшла, і знов накотило тоскне відчуття втоми та відчаю.Продовження на Аркуші (бо в телеграмі незручно читати великий текст)