Колись комунікаційні стратегії потрапляли в кейси Cannes Lions, а тепер у матеріали обшуків НАБУ. І це, без жартів, дуже цікавий документ для тих, хто працює в комунікаціях. Бо перед нами майже класична конструкція: є проблема, бажана рамка, спікери і канали, союзники і навіть наперед сформульований «очікуваний ефект». А тепер найцікавіше. Де тут стратегія? Бо розкласти потрібні меседжі між потрібними людьми і потрібними каналами = то дистрибуція. Стратегія починається там, де ми можемо пояснити причиново-наслідковий зв’язок: що саме ми змінюємо -> чому це має змінити ставлення людей -> які докази вони отримають -> чому мають нам повірити. Саме тому мене завжди трохи лякають стратегії, де написано:«суспільство бачить…»«партнери визнають…»«медіа сприймають…»Ні. Ви не керуєте тим, що бачить суспільство. Ви керуєте своїми рішеннями, поведінкою, доказами і комунікацією. А далі аудиторія сама вирішує, що вона бачить. І це принципова різниця між стратегічними комунікаціями та спробою режисувати громадську думку. P. S. ви ж бачили пост НАБУ?)