Ще трійко альбомів послухав, але про них парою слів.Чарлі Пут мене дивує. Людина закінчила Берклі, дуже кльово розповідає про те, як робить свої пісні. Але результат…ну, норм? Whatever’s Clever певно най80ніший альбом, який я чув за останні роки. Втім, естетика не рятує від відсутності наповнення. Якщо не рахувати 2 винятки, Whatever’s Clever вийшов якимось пустим і формальним. Без хуків, без іскри. Але існування релізу виправдовує Love In Exile з ветеранами яхт року на фіті. Хоча, думаю, саме в них справа, що пісня вдалася, а не в Чарлі.Charlie Puth — Love In ExileHoly Fuck! Хотів би я мати таку реакцію від нового альбому канадського гурту, особливо після їхнього останнього Deleter. Але Event Beat всього лише непоганий. Пульсація, схематичність, аранжування, ніби вузол затягується ще тужче — все на місці. А от драйву Event Beat бракує, на жаль. Втім, поки LCD Soundsystem чухають жопу — зійде і це. Holy Fuck — SevenА ось новинка від Stuck приємно порадувала. Я вже і забув, що постпанк може бути таким динамічним, нерепетативним і навіть грайливим. В Optimizer тривалість кожної ноти урізається на третину і складається враження, що пів години несешся на максимальній швидкості головою в стіну. Грубість і стягнутість мелодій та відчуття в них колючого дроту — головний хук, який гурт вміло використовує. Не знаю, чи потрапить він у підсумки мого року, але зараз прям добре залітає.Stuck — It Isn’t