Про три попальбоми зараз напишу — і всі вони не дуже. Такий плідний минулий тиждень для жанру по релізам, а добре змогла зробити лише Slayyyter. Почнемо з дебютника Elmiene — Sounds For Someone, який повністю виправдовує свою назву. Тут все зроблено фірмово, але якось без особистості У хлопця неймовірний голос, що краще за пісні, на яких він співає. Ситуація чимось схожа із Льюісом Капальді, але на відміну від нього пісні Абдали Еламіна можна слухати без крінжування. Деякі навіть по 2-3 рази. Просто хотілося більше емоційності. По дуету із BADBADNOTGOOD знаю, що він це вміє. Може наступного разу. Elmiene — SpecialЩодо Робін…Не розділяю захвату критиків від її Sexistential. 8 років вичікувати, щоб в результаті видати такий флоп, який немає нічого спільного з сучасною попмузикою, і який навіть пів години по тривалості не тягне? Мені не зрозуміле повернення до саунду Body Talk. Не знаю, кому зараз потрібен дуболомний синтіпоп з відчуттям ейфорії, але абсолютно стерильної. Скільки б сексу Робін в цей альбом не пхала — що в обкладинку, що в назву, що в бонер на Адама Драйвера — це найменш сексуальне, що я чув цього року.Robyn — Blow My MindІ на останок Raye. This music may contain що завгодно, але не hope, бо десь на середині альбому я втомився його слухати. Верескливий, надлишковий, з безпідставно розтягнутими піснями. А також із шаленим міксом жанрів, що відверто забиває на загальний темп альбому і тягне зі слухача жили. Останнє прям добиває. Бо слухаєш 5 хвилин sad vibrato vocal, від чого відверто знуджуєшся, а за ним йде трек з біг бендом, який буквально катається по мізкам. Ця різка зміна настрою дуже виснажує.Від Raye — нічого.