Як же добре, що я тягнув із топом, бо дотягнув до нового релізу ДахаБраха, першого за пʼять років. Писати щось про культурне надбання нації — справа складна, але я спробую. Тим більше, що Птах вийшов доволі незвичним в контексті всієї дискографії гурту. В цьому альбому відчуваються великі зміни — в звучанні і в думках, що більше відповідають контексту часу. Водночас гурт демонструє класичну для слухача сталість у виконанні та у часі, що треба для донесення цієї думки. Говорять стільки, скільки вважають за потрібне. Зрозуміло, що розмова непроста, то й виходить, що Птах — найтриваліший з усіх альбомів. Майже півтори години, тож тут мати трохи терпіння та посидючості для тих, хто не звик до таких обʼємів. Гадаю, що надлишковість Птаха — це єдиний недолік. Без 2-3 пісень альбом був би ще більш міцним по структурі — певні речі тут відчуваються дещо зайвими.В усьому іншому Птах — неймовірно крутий епік. ДахаБраха і до цього славилися жвавістю та стрибучістю, але цього разу відчувається більше гостроти, шорсткості та жесті. Емоції дедалі стають важчими, заглиблюються в темінь. Це природно, враховуючи те, які американські гірки з нами усіма відбуваються під час російської агресії.Лемент за вмерлими, полоненими та викраденими сусідить із монотонною читкою, в якій закладена чи то смиренність, чи то приреченість. Водночас, жевріє вогник надії — люди одружуються, святкують, танцюють і навіть мандрують, oh la la. Але найголовніше — усвідомлюють колективну травму і продовжують жити, не відкладають на потім. Хоч і психіка вже на нулі. Хоч і відчувають дриж. Але це не від страху, що смерть дихає по пʼятах в потилицю. А від співу Коваленко, Цибульскої та Гаренецької, а також приголомшливого перформансу Галаневича, особливо в 9 Неділечок.Загалом, вся сучасна українська культура зараз так чи інакше рефлексує війну і народ в ній. Але, думаю, що ДахаБраха на Птаху найбільше, кхм, підлетіли до реальності. І для цього їм не знадобилися прямо посилатися на пса Патрона чи події останніх років. А всього лише переповісти життя минулих поколінь, які все це бачили і відчували на собі. Бо немає різниці замахуються на тебе шаблею на землі чи дроном з неба — страх від цього однаковий що тоді, що зараз. Але попри це ми продовжуємо плисти на цьому кораблі, повному пісень і скарбів.https://youtu.be/Sa7RTsqENcA