Рік читання почався з книжки Саші Ганапольської з Tember Blance. Враховуючи, що теми, яких Саша тут торкається, мені не близькі (хоч і важливі), то це мені дозволяє більш обʼєктивно в моїй субʼєктивності оцінити як написано і як розказано.А написано добре. Особливо як для дебюту. Місцями я навіть хотів, щоб Саша дала більше тексту: більше бекграунду про Нусю, більше процесу написання пісень (як в Дейзі Джонс and The Six, про яку тут згадують), про поглиблення стосунків між Нусею та Костею. Ці моменти тут показані точково, але оскільки це повість, то для такого формату наявного цілком достатньо.За пів року, крім «Тепер доведеться думати», подібного напряму у видавництва Віхола вийшов роман «Вініл», де теж про гурт і закоханість. Але різниця між ними — велика прірва. «Вініл» — це поганий текст. Як зазначили в одному відгуку, «видно, що його писала копірайтерка». Там війна не виходить за межі 2022 року. Персонажі пласкі, слухають шаблонне і ведуть себе стереотипно. У Саші ж вийшло значно краще. Так, місцями наївно. Місцями підлітково. Але Саші і не 50 років. Проблеми її героїв близькі до реальних. Війна тут є, про неї згадують, але вона не стала головним лейтмотивом. Скоріше тлом, на якому розгортається життя. І це теж нормально, коли книжка враховує контекст, але не зосереджується на ньому. Читається легко, швидко, бо Саша вміє в сторітел завдяки написанню пісень. До речі, пісні з іпішки Тепер, які супроводжують книжку, і так класно звучали, а із текстом — й поготів. Але це окрема розмова.І найщиріша та найтепліша деталь — Саша розуміє, що вона не ідеальна письменниця, що це її перша серйозна спроба, тому тут й багато згадок про це. Вона кілька разів іронізує над тим, як говорять її персонажі, пише вона сама, так і над самими Tember Blanche. Словом, це дуже хороший шмат мінівсесвіту, який побудував дует. Чудово, що наша культура має людей, які створюють комплексні речі для кращого імерсивного досвіду. Тому абсолютно не пожалкував, що 2026 почався з «Тепер доведеться думати». І вам раджу те саме зробити.