Гурда, гундя, хемпфу?
Як же давно я про це думала, і все не наважувалася. Мабуть, просто на все свій час.
Про гурду я читала у Лідії Артюх та знаменитої праці Зиновії Клиновецької (1913 рік). Там вона згадує вареники з гурдою , які готували в піст.
Зазвичай приготування гурди в давнину було тим ще марудством: цільне насіння трохи програвали на пательні, товкли в макітрах, довго вісіювали лушпиння, а під час варіння збирали піну по крихтах. Відціджували, формували грудку.
Я взяла баночку сирої пасти з облущеного конопляного насіння від «Еколія». Завдяки тому, що насіння вже без гіркої зеленої лушпини, нічого відціджувати від жмиху не потрібно!
Як це було:
2 ст. л. пасти (бл. 60 г) + 400 мл води + дрібка солі ➔ збиваємо. Отримуємо емульсію.
коагуляція: Нагріваємо до 85°C постійно помішуємо 6 хвилин, за хвилину до кінця вливаємо 1,5–2 ст. л. свіжого лимонного соку.
Відціджуємо через марлю, формуємо голівку під легким пресом — і готово!
З цієї пропорції виходить приблизно 80–90 г готового сиру.