Аватар: вогонь і попілМені дуже-дуже сподобався. Плюсів фільму додало, що я його дивилася на свята з родиною у гарному настрої та в IMAX. І все одно в трьох моментах пустила сльозу. Бо я людина емпатична, а фільм іде більше 3-х годин. Хоча цей час не відчувається затягнутим (дуже часто я фільми довше 2-х годин додивляюся з молитвою про їх закінчення), він насичений подіями, але вони не змонтовані як кліп у TikTok.Звичайно ж, це дуже красиво. Аватари - найкрасивіші фільми, і деталізація в них неймовірна. Було б дивно, якби за стільки років виробництва кожна деталь не виглядала б досконалою. Ніхто не може дозволити собі працювати над постпродакшеном роками. Тільки Джеймс Кемерон. І тільки він може знімати екшн-сцени, від яких у тебе нема запаморочення голови від безкінечної зміни кадрів. Джеймс таки король блокбастерів.Акторська гра. Знаю, що багато хто не хоче визнавати тут акторів, бо вони ж сині, але Зої Салдана показала горе Нейтірі та її проживання втрати так сильно, що цим можна тільки захоплюватися. Всі сцени з нею - від плачу до битв - це серце історії.Антагоністи. Полковник Майлз Куорітч з кожним фільмом подобається мені більше і більше. Живий, мертвий, білий, синій - він поводиться як справжня падлюка, але це настільки логічний, завершений персонаж. Останніми роками всі антагоністи виглядають карикатурними та нікчемними, що коли бачиш його посмішку та чуєш дебільні жартики, то аж тепліше на душі. І в цій частині він зустрічає свою божевільно прекрасну жіночку Варанг, тож разом вони створюють небувалу пару злодіїв. Уна Чаплін тут прекрасна — від божевільних очей до кінчиків пальців у вогні. Сцени, де вони вступають у двобій із Нейтірі, - мої найулюбленіші: ну де ми ще побачимо битву таких жінок?У «Аватарів» багато хейтерів, які критикують сюжет та його повторюваність. Тут мушу зазначити, що частина битви третьої частини повторює битву з другої частини. Повалений корабель, вогонь та море, родину героя беруть у заручники, і він біжить їх звільняти та вступає у двобій зі своїм давнім ворогом. Типу в нас історія не повторює одні й ті ж самі сюжети? Наприклад, ми воюємо з одним і тим самим ворогом століттями. А ви тут до «Аватара» претензії пишете.Я останні роки трошки поїхала кукухою, і тепер усе сприймаю через призму нашої війни та свого досвіду там. Передивлялася нещодавно першого «Аватара», і на сцені, коли люди розтрощили домівку на’ві і ті йдуть з пораненими в інше місце та плачуть, дивлячись на свій розбомблений дім, я ридала як побита собака.В третій частині мене зачепили теми втрати близької людини та переживання горя, взаємодія різних поколінь та самоідентифікації. Момент, коли навіть у війні величезні створіння намагаються тримати нейтралітет, проводячи безкінечні наради, - ууу, нам це знайомо (і ще схоже на нараду ентів у «Володарі перснів»). Сильний діалог, коли Нейтірі говорить про ненависть до людей, а Джейк їй нагадує, що він теж людина і діти їх також. Наші качелі ненависті сьогодення.Але найбільше зачепив конфлікт полковника та його сина. Полковник усе життя виховувався армійською машиною, загинув, виконуючи жорстокий наказ згори, і тепер опинився в тілі на’ві. Але поводить себе як людина. Йому пропонують зануритися у новий світ Пандори та подивитися на всю ситуацію по-іншому. Але він уперто від цього відмовляється. Джейк влучно йому говорить: «Перестань жити спогадами мертвого, побач світ навколо». А ось його син виріс на Пандорі, вихований на’ві і поводить себе як на’ві. І зустріч зі справжнім батьком для нього - ніщо: для нього батько той, хто виховав, а дім - Пандора, а не невідома Земля. Тобто батько в тілі на’ві усвідомлює себе людиною, а син у тілі людини хоче бути на’ві. Розумію, що комусь ця історія здасться нісенітницею, але мені вона дуже нагадує кризи ідентичностей багатьох громадян України після радянщини та імперщини.