— Патрік завжди купує мені червоні троянди. Тобто я люблю троянди, але червоні здаються мені якимись занадто очевидними, безособовими та дивно кричущими. Але я ніколи йому про це не казала, тому він їх і купує…— Чому б просто не сказати, що вони тобі не подобаються?— Не знаю. Мабуть, це триває вже занадто довго, щоб заводити про це розмову зараз. Здаватиметься, що я весь цей час йому брехала. Наступного разу я не зроблю такої помилки…— Буде «наступний раз»? — запитує Вілл, не приховуючи зацікавленості. — Я думав, ви одружуєтеся…— То всі вже знають?— Звісно. Патрік розповів Молс, щоб вона виділила вам гарну кімнату, — а Молс розповіла всім. Вона була розлючена, коли я запросив тебе на вечерю в Сент-Ендрюсі; вона вважає тебе конкуренткою.Він дивиться на мене, чекаючи на реакцію. Я мала б сказати йому, що Моллі нема про що хвилюватися, але я мовчу. Я залишаю цей натяк висіти між нами.Вілл бере ніжно-рожеву троянду. — Цю?Я не можу стримати посмішки. Вона ідеальна. — Цю, — підтверджую я.Вілл купує її, але залишає собі. Я не прошу її, бо знаю — саме цього він і хоче.***Ми закінчуємо сніданок, пару годин лежимо біля басейну, а потім пакуємо речі. Тільки перед самим від’їздом я беру свою сумочку, яку залишила біля вхідних дверей. Я перевіряю, чи паспорт на місці, і, на свій подив, знаходжу одну єдину прекрасну ніжно-рожеву троянду. Шипи зрізані, стебло обережно заправлене в бічну кишеньку сумки. 📚 Гаррі Бомонт - "Любов і лотерея"