Записки диванного архівіста

Сьогодні в мене день народження. Якщо підходити до цього по-архівному, то це той самий момент, коли варто складати опис справи, підбивати підсумки й передавати завершену справу на зберігання в архів.І це хороший привід на хвилину зупинитися й подумати, що цей канал для мене означає. Нещодавно мене запитали: «Навіщо ти все це робиш?» І скажу чесно — я не маю чіткої відповіді на це питання.Але я точно знаю інше. Дякую вам за те, що читаєте. За те, що іноді дочитуєте до кінця. За те, що пишете, реагуєте або навіть не погоджуєтесь — бо це означає, що вам не байдуже. Дякую, що берете участь в ініціативах, які я розпочинаю — ви навіть не уявляєте, наскільки це для мене цінно.Окремо хочу сказати: мені подобається думати, що ті, хто тут є, — це не просто «аудиторія». Це радше спільнота людей, яким цікаво і які, кожен по-своєму, долучаються до спільної справи. Хтось читає, хтось коментує, хтось поширює — і в результаті це вже не просто канал, а щось, що ми робимо разом.Цей канал починався як місце, куди я складав свої тексти «щоб не загубилися». Але з часом він якось непомітно перетворився на щось більше — бо з’явилися ви. І виявилося, що всі ці історії, суперечки, документи й дивні архівні знахідки цікаві не тільки мені.Якщо вам відгукується те, що я роблю, — можете поділитися каналом у своїх соцмережах. Без обов’язку, без «треба». Просто як спосіб дати цьому всьому трохи ширший хід.Архіви, звісно, люблять тишу. Але хороші історії — не завжди.

​​Маємо приємну новину.На сайті «Інвентаріум» здійснено масштабне оновлення. Відтепер у розділі «Карта» реалізовано можливість відображення історичного адміністративно-територіального поділу. Це суттєво спростить процес внесення інвентарів, оскільки визначення адміністративної належності стало точнішим і зручнішим.Значний внесок у створення цієї карти зробив волонтер-дослідник Роман Козак (@romanusum), якому висловлюємо щиру подяку.Наразі доступний перегляд історичного поділу станом на 1640 та 1760 роки; у перспективі передбачено додавання інших хронологічних зрізів. Для ознайомлення з оновленою картою необхідно перейти на сторінку https://inventarium.org.ua/map, у налаштуваннях обрати опцію «Історична карта» та вказати рік, що вас цікавить. Відображається поділ на воєводства і повіти з позначенням їхніх адміністративних центрів, а також центрів староств.У разі виявлення неточностей або за наявності пропозицій щодо доповнення карти просимо скористатися формою зворотного зв’язку.Бажаємо успішних пошуків інвентарів і цікавих знахідок!

​​Друзі, хочу представити вашій увазі Генеалогічний Навігатор:https://www.uagenealogy.com/Щодня генеалогічних сайтів, додатків і ресурсів стає дедалі більше — і загубитися в них стає ще простіше. Генеалогічний Навігатор створений, щоб це змінити. Це інструмент, який дозволяє у зручному графічному вигляді знаходити не лише окремі ресурси, а й бачити зв’язки між ними.Фактично — це карта української генеалогії, де все під рукою: легко, швидко і зрозуміло.Навігатор побудований як граф: він складається із записів і зв’язків між ними. Ви можете поєднувати будь-які ресурси за змістом, проєктами чи ідеями.Наприклад:у групі «Пошук справ» є запис про славнозвісного Качиного Інспектора,а в групі «Генеалогічні блоги» — «Записки диванного архівіста».Це різні ресурси з різною метою, але їх об’єднує спільний проєкт «Качка на дивані» — і цей зв’язок відображений у Навігаторі.Генеалогічний Навігатор — це наш спільний ресурс. Він належить спільноті й розвивається завдяки вам. Він уже містить багато цікавого, але його справжня цінність — у вашій участі. Додавайте ті ресурси, якими користуєтеся самі: сайти, бази, блоги, інструменти.Є лише три принципи:- не публікуємо ворожі ресурси, щоб не популяризувати їх;- не додаємо ресурси, що співпрацюють із країнами-агресорами;- не включаємо ресурси, які порушують закони України або містять українофобію.Усе інше — у ваших руках.Якщо ви хоч раз губилися в пошуку потрібного ресурсу — цей інструмент для вас.А якщо знаєте щось корисне — додайте це і допоможіть іншим не витрачати години на те, що вже знайшли ви.

Коли вирушаєш у генеалогічну мандрівку, ніколи не знаєш, чим вона завершиться. Це може бути нова зачіпка в дослідженні, знайдена родинна гілка, а інколи — ще одна таємниця, яку доведеться розгадувати.Але їдучи сьогодні у справах дослідження в старовинне село Вуйна, поруч із моєю Куманівкою, я точно не очікував потрапити на концерт мандоліни і баяна. А проте саме це й сталося.Ще раніше від родичів я дізнався про Михайла Земляного з Куманівки — довгожителя, який пам’ятає чимало цікавих історій про старі часи. Вирішив відвідати його сьогодні й розпитати. Пан Михайло, на жаль, втратив зір (як і його дружина, пані Оля), але пам’ять у нього тримається міцно. Ми поговорили про Куманівку, родину поміщиків Кушакевичів і польську поетесу-феміністку Марію Конопницьку, яка, як виявилося, відвідувала Куманівку і була знайома з Катериною Кушакевич.А найцікавіше почалося тоді, коли пан Михайло раптом запитав: «А хочете, ми вам заграємо?» І почався імпровізований концерт — майже на годину. Без пафосу, без підготовки, просто тому, що музика для них — жива справа. Було відчутно, що це не “для гостя”, а частина їхнього звичного життя, яка тримає ритм навіть тоді, коли багато іншого вже втрачено. І слухати це було по-особливому добре.Одним словом — розпитуйте старожилів про все, що вони пам’ятають. У їхній пам’яті зазвичай ховаються речі, яких не знайдеш у жодному архіві.Бо інколи справжня історія — це не документ. Це голос, який ще звучить.

​​Є історії, які ніби спеціально чекають свого часу.Ще минулого року я натрапив на згадку про цікаву справу з документами Острозької ординації, що роками зберігалася в тиші паризьких архівів. Завдяки небайдужості пані Ірини, яка погодилася скопіювати для нас цю справу, ми дізналися про несподіваний сюжет: як Мальтійський орден намагався закріпитися на волинських землях і які маловідомі деталі приховує родовід князі Острозькі.Справа ще потребує детального опрацювання, але вже зараз зрозуміло, що вона містить багато цікавих моментів, про які начебто й було відомо, але без конкретики. Раптом Волинь постає не як периферія, а як частина великої європейської гри, де переплітаються інтереси, амбіції та родинні зв’язки багатьох гравців великої шахівниці.Матеріал про цю справу вже у відкритому доступі, і з ним може ознайомитися кожен охочий. Посилання на саму справу також є в кінці допису:https://base.monobank.ua/p/20260420AvMmNRp5sLfxcwЯкщо вам відгукується ця тема — поширте. Так ці історії перестають бути прихованими і починають працювати: для дослідників, для спільноти, для розуміння власного минулого.

​​Друзі, завершився Другий Інвентарний Марафон, і саме час підбити його підсумки.Ми з вами зробили неймовірну роботу і транскрибували 94 інвентарі, з яких 60 — повністю! Ми розпізнали 675 сторінок і індексували 7013 записів! Це чудовий результат, яким ми всі можемо пишатися. Але найбільше радіють, звісно, наші переможці.Чемпіон Другого Інвентарного Марафону, непереможний, найвитриваліший, найшвидший інвентарний спортсмен — “Victor”. Він транскрибував так багато, що наздогнати його іншим учасникам було просто нереально! Віктор отримує головний приз нашого марафону — ДНК-тест і… оскільки пан Віктор також був переможцем Першого Інвентарного Марафону і має футболку проєкту Інвентаріум, то він люб’язно погодився віддати цю частину призу 4-му учаснику з нашої таблиці лідерів.Срібну медаль нашого марафону отримує користувач з ніком “Lanet”, і це яскравий приклад мудрої спортивної стратегії. Цей інвентарний атлет прийняв правильне рішення сконцентруватися не на кількості, а на якості: транскрибуючи не багато простих інвентарів, а менше, але значно складніших. А за них, як відомо, можна отримати підвищений коефіцієнт букпойнтів. Тож ця стратегія цілком себе виправдала. Lanet отримує можливість безкоштовного копіювання однієї архівної справи в архіві (на вибір: ДАЖО або ЦДІАК), книгу “Люди без облич” та комплект листівок до неї!Трійку лідерів замикає “yulkhomenko” — з просто-таки чудовим інвентарним результатом, прикладом якісного і вправного транскрибування! Як ми добре пам’ятаємо, за третє місце в марафоні приз — це книга “Українське радіо. Історія буремного століття”.Ну і четвертий користувач у турнірній таблиці “Gustl” — отримує футболку від проєкту Інвентаріум!Але і це не все! У Давній Греції олімпійським переможцям вручали на фініші лаврові вінки на знак їхньої перемоги і пошани. Ми ж люди практичні, тому подаруємо всім переможцям пачку лаврового листя! З нього можна і вінок зробити, і в суп за потреби додати!Дякую всім за участь у марафоні — ви великі молодці! Також дякуємо нашим спонсорам, які допомогли з чудовими призами: пану Тарасу, пану Віктору, пані Каріні, пану Сергію!P.S. Всі учасники мають зголоситися в приватні повідомлення і повідомити, куди їм відправити отримані подарунки, до 25 квітня 2026 року.

​​Ну що, товариство, відкриваю вам ще один «секретний рівень» генеалогії.Ви ж думали, що все — метричні книги, сповідки, ревізії… і далі тільки пил архівосховищ? А от і ні. Є ще одна штука, яку багато хто вперто ігнорує — кінохроніка. Та сама, радянська, з пафосом, тракторами і щасливими обличчями за рознарядкою.І от тут починається найцікавіше. Бо поки одні дивляться ці кадри як пропаганду (і не без підстав), інші раптом розуміють: це ж готова машина часу. Хочеш — дивишся, як виглядало місто, де жив твій прадід. Хочеш — знаходиш завод, де він працював. А якщо дуже пощастить — то і самого героя родинних легенд можна виловити десь між передовиками виробництва.Так, є нюанс: радянська камера любила прикрашати реальність. Але обличчя людей, вулиці, будівлі — вони справжні. І саме вони дають те, чого не дасть жодна довідка — відчуття живого середовища.Де це все шукати, як не втонути у сотнях годин відео і чому іноді достатньо знати назву колгоспу — розібрав у новому матеріалі.Коротше, якщо вам здається, що ви вже «все передивилися» у своїх пошуках — дуже раджу зазирнути і сюди. Матеріал уже доступний для підписників Монобази: https://base.monobank.ua/p/202604164q78LfYT4bR42w

​​Більшість дослідників-генеалогів стикаються з однією і тією ж проблемою. Буває, що знаєш про існування цікавого фонду, який варто було б перевірити, але він дуже великий, і навіть просто переглянути описи займає дуже багато часу. Тож ця робота відкладається на потім — і це «потім» може ніколи не настати.А якщо я скажу вам, що є можливість перевірити те, що вас цікавить, за кілька секунд — ви б скористалися такою можливістю?Зараз архіви викладають описи фондів, і більшість із них доступні онлайн. Проте дуже часто ці описи написані від руки або набрані на друкарській машинці років 60 тому, а потім просто відскановані. Пошук у таких описах означає, що потрібно перечитувати всі ці списки вручну, вишукуючи потрібні саме вам записи.Проте є можливість зробити ці описи значно зручнішими — з можливістю повнотекстового пошуку. Усе, що для цього потрібно, — розпізнати їх за допомогою штучного інтелекту і зробити доступними публічно.І саме тут нам потрібна допомога спільноти. Одна людина буде робити це дуже довго, проте якщо кожен розпізнає хоча б по кілька описів — ми зможемо за відносно короткий час опрацювати описи багатьох фондів.Саме тому спільноти «Записки диванного архівіста» та «Архівна Качка» запускають новий проєкт «Качка на дивані».Вам не потрібно витрачати багато часу або довго сидіти над архівними документами — основну роботу виконає штучний інтелект. Вам потрібно лише налаштувати робоче середовище і періодично давати йому нові завдання за допомогою додатку «Блукач описами», який спеціально розроблений для цього проєкту. Штучний інтелект буде займатися розпізнаванням, а ваша роль — контролювати результат і передавати нам виконані завдання.Оброблені описи будуть завантажені до бази даних «Качиного Інспектора» і стануть доступні всім охочим.Тож якщо ви готові допомогти генеалогічній спільноті — запрошуємо приєднатися до проєкту «Качка на дивані».Просимо заповнити коротку форму:https://forms.gle/LJCtWo7qVXM9HsEd8Також приєднуйтесь до нашого чату:https://t.me/+qINjoMGESNwyMGYyІнструкція для волонтерів:https://docs.google.com/document/d/1HpAnfeoRtLq1oMIExvVtIxTRCmgGA_JxB0_JmtaaA4Y/edit?usp=sharing

Тема, що регулярно спливає в розмовах: як із зібраних роками матеріалів — документів, історій і родинних переказів — дійти до власної книги. Бо в якийсь момент майже кожен дослідник ловить себе на думці: архів — це добре, але хочеться чогось більш завершеного і відчутного.Саме про це і говоримо у новому відео яке уже доступно публічно “Як видати свою книгу”. Мій співрозмовник — Андрій Криштальський, письменник, лауреат премії ім. Василя Стуса та засновник видавництва «Терен». Це, до речі, те саме видавництво, де вийшла книга «Люди без облич», яку багато з вас уже тримали в руках.У розмові розклали по поличках цілком прикладні речі:— наскільки процес видання — це «просто зробити» чи все ж історія з підводними каменями;— що реально потрібно, аби рукопис став повноцінною книгою;— що потрібно аби зібраний матеріал перетворився в книгу— як проводити комунікацію з видавництвом— чи можна оцінити скільки буде коштувати видання книгиВийшла чесна і дуже цікава розмова — особливо корисна для тих, хто вже накопичив матеріал і підходить до думки про власне видання, але не до кінця розуміє, з чого почати.Дивіться відео — там багато відповідей на питання які вас давно хвилювали https://www.youtube.com/watch?v=i2hjtRcJxRE

​​Друзі, ви частенько запитуєте: «А як тобі вдалося видати книгу? Що для цього потрібно?»Знаю, що багато хто з вас, досліджуючи родовід, рано чи пізно ловить себе на думці: «А може і мені з усього цього зробити книжку?» Бо коли роками збираєш історії, документи і родинні легенди — хочеться, щоб усе це не лежало лише в папках і на жорсткому диску, а стало справжньою книгою.Тож я вирішив запросити на розмову людину, яка знає про це не з чуток.Мій співрозмовник — пан Андрій Криштальський: письменник, лауреат премії ім. Василя Стуса, засновник і директор видавництва «Терен». Саме у його видавництві побачила світ книга «Люди без облич», яку багато хто з вас уже читав.Поговоримо про речі дуже практичні і трохи таємничі для більшості дослідників:- наскільки видати власну книгу — справа легка чи, навпаки, пригода з елементами квесту;- що насправді потрібно, щоб рукопис перетворився на книжку;- скільки це коштує;- чи може видання книги бути економічно виправданим;- і, зрештою, чи читають люди генеалогічні книги, окрім самих родичів автора.Обіцяю — буде жива і корисна розмова для всіх, хто потайки мріє потримати в руках власну книгу, але поки що не дуже розуміє, з якого боку до цього підходити.До речі, ви можете запропонувати свої запитання до пана Андрія за цим посиланням https://forms.gle/QWgaZpZZfRh2xubKA — найцікавіші з них я поставлю під час розмови.Орієнтовна дата виходу відео в ранньому доступі для підписників Монобази — 5 квітня. Для всіх інших воно з’явиться пізніше. Тож якщо не хочете чекати — раджу підписатися на Монобазу «Записки диванного архівіста»:https://base.monobank.ua/archivist_notes