#дочитала останні дві трагедії — "Філоктет" і "Едип у Колоні", обидві в перекладі А. Содомори.

"Філоктет" — невеличкий епізод з Троянської війни, чергові підступи Одіссея, який їде забрати Філоктета з острова, де колись його покинув пораненого, бо так велить пророцтво. Він розуміє, куди його пошле Філоктет, тому відправляє до нього сина Ахілла, який брехати не любить і не вміє. Ну і далі, звісно, муки совісті з передбачуваним фіналом.
П'єса цікава також тим, що вона єдина, де з'являється бог в машині — Геракл.

"Едіпа в Колоні" помістили в кінці книжки, мабуть, за хронологією написання? Таким чином, нам його вже заспойлила "Антігона", якщо ми раптом вважали, що Едіп досі живий. Тут він у вигнанні, Антігона його супроводжує, не забуваючи демонструвати свою шляхетність (так, не люблю я її), потім являються інші Едипові діти/сиблінги, яким від нього чогось треба, ну і в кінці він помирає, а місце поховання навіщось треба зберігати в таємниці, і про нього знає тільки місцевий цар Тесей. Чому — не знаю або не пам'ятаю.
В передмові пише, що цю п'єсу Софокл представив суду як доказ, що він при своєму розумі, коли син намагався довести його неповносправність (от про що б трагедію написати). П'єса, дійсно, притомна.

Далі в нас іде "Йоль, ніч богів і людей", який трохи не по сезону, то й таке. Мій перший опублікований художній переклад був якраз про Йоль, "Перше різдвяне дерево" Генрі ван Дайка в збірці Рідберрі "Дари волхвів" — оповідання, яке, маю підозру, всі просто пропускають, але мені сподобалося перекладати ці пишні словеса, цікава технічна задачка :) Ну і взагалі, Йоль люблю, язичників люблю, декого з авторів збірки вже люблю, а декого розраховую полюбити після прочитання :)

А поки що треба працювати, бо план сьогодні на пів сторінки щоденника, а з корисної діяльності я поки що тільки переклала назву статті та ім'я авторки на англійську :) Піду все ж таки за текст візьмусь.