"Боги мого краю дуже люблять кров", Євгенія Кужавська.Це безсоромно красиво написано. POV від дівчинки-підлітки в декадентському Києві 1917 року дозволяє не стримуватися в метафорах, стилі й нагнітанні атмосфери, і це прекрасно. Це дійсно дарк академія з усіма її елементами — хіба що навчальний заклад не закритий і не в вукойобинах, а в гущавині київського життя восени і на початку зими 1917, які відчуваються в чомусь дуже схожими на нашу осінь і зиму 2022, коли наче і знаєш головою, що має статися, і при цьому абсолютно в це не віриш серцем. При цьому книжка не виглядає як написана за рецептом, мабуть, якраз тому, що все це вписано в живе життя живого міста, яке авторка абсолютно очевидно любить.Детективна лінія. Про це мені важче писати, я в цілому розлюбила детективи як чистий жанр досить давно, плутаюся в підказках, забуваю, кого вбили, і взагалі віддаю перевагу детективам, де більше про життя, ніж про розслідування. Мені здалося, що розслідування дещо заплутане, бо лінія постійно переривається (ну типу — підозрюваний або свідок вивалює детективу-аматору сенсаційну інформацію, кінець розділу, знову п'ємо каву, читаємо Вайльда й милуємося осіннім листям, а уточнююче запитання детектив-аматор поставить розділи через три :) ). Але! Зважайте на суб'єктивний фактор мого склерозу і в цілому млявої цікавості до детективних ліній. І в будь-якому разі мені абсолютно це не заважало, я насолоджувалася процесом.Фінал (не детективний) я підозрювала майже від початку, і все одно він розбив серце.Словом, чудова книжка, дуже раджу, відкрила для себе авторку заново, чекатиму наступних книжок.