Взялася за розділ про емоції, а там все про Сильмарилліон :( Ну які там, в сраку, емоції. Пробачте, звісно, якщо в когось вони виникають :) Але в мене категорично ні. Можу позахоплюватися стилем, сюжетом якщо дуже треба, але емоційна залученість — нуль.Ну побачимо, що там Драут про це скаже. Поки що бачу попереду знову цитати з "Беовульфа". Так я його по кускам і прочитаю весь, доки закінчу.А поки що ось цитата з Драута. Дисклеймер: це абсолютно нехарактерний уривок. Більша частина книжки або написана дуже просто, або досить складно, але в будь-якому разі дуже конкретно. Таких ліричних моментів там буквально три. Але ну не тягти ж сюди цитати про антиіронічний епістемічний режим оповіді, які будуть абсолютно незрозумілими без тонни контексту (і абсолютно зрозумілими в контексті, обіцяю!). Тому осьРуїна, зберігаючи пам’ять про втрачені часи, змушує нас замислитися про незворотність прощання з минулим. Той самий потік часу, який зробив руїну руїною, підхоплює і нас, а ми навіть менше здатні йому опиратися, ніж вивітрене, вигладжене ним каміння, що існувало до нас і залишиться після. Красу й велич надає руїні те, що вона, з одного боку, частково піддалася часу, а з іншого — вистояла. Тож значна частка емоційного відгуку, що вона викликає в нас, — це захват, змішаний з сумом.