На що я опираюсь? Мала вчора цікаву роботу про минулий досвід. Завжди в нейрографіці малювала його колом, внизу - це те, на що я опираюсь сьогодні. А вчора вийшло інше.

🥲 Єдине, що я боюсь - це знову помилитись. Знову бути кинутою та використаною. Боюсь згоріти. Тому придумую стопятсот відмазок. Тому роблю щось таке, де немає ризику. Підсвідомо. Занурилась і подивились в сам початок. З яким наміром я заходила? Вмовляла себе чи летіла стрімголов в новий досвід? А що моє тіло відчувало? Нічого. Знаєте чому я відновила #місце_щасливих_людей?

🌞

Коли Ксеня Василишин запитала: - ти не хочеш відновити цей проект? Можливо інакший формат. Не думала? - інакший формат? - перепитала я і пірнула думками в бачення цього "інакшого формату" - Так, можливо... Без 100500 навчальних ефірів, без теорії, без серйозності, без успішного успіху, без потоку знань, без постійних продажів.... МожливоНехай це буде місцем підтримки та веселощів, місцем творчості та позитивних емоцій. Так. І подарунки. Дівчата так раділиІ поговорити. І поспіватиДивне місце виходитьНеправильне якесь. Але тут сталось те, після чого неможливо було зробити інший вибір. Це неможливо НЕ відчутиНеможливо зробити вигляд - "ой, здалось"Зреагувало моє тіло. В мені почали розпускатись квіти, побігли струмочки радості, і це було таке ЖИВЕ відчуття спраглості за цим проектом. Я розплакалась, бо дуже неочікувано. Дивно. Але чесно. Я не знаю, куди нас приведе відновлення спільноти, але це мало статись. Потім розберусь - для чого 🙂

Слухайте тіло. Не розум. Нехай у вас цвітуть всередині сади, коли ви творите Всіх обіймаю. Люблюі до зустрічі на каві, в онлайн чи якійсь події