21-річний лейтенант Денис Самофал, псевдо «Таліб», загинув 15 жовтня 2022 року під час бойового завдання поблизу села Нова Кам’янка Херсонської області. Він три години тримав бій, прикриваючи захід основних сил, і загинув під ворожим обстрілом.Денис був родом із Донеччини, жив у місті Українськ. З дитинства мріяв стати військовим, тому після школи вступив до Львівської національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після випуску служив у Збройних силах України, брав участь в ООС.Під час повномасштабної війни воював у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, командував взводом. У квітні 2022 був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.«Краще бути на війні, ніж у тилу, коли там гинуть хлопці», – говорив Денис в інтерв’ю.Рідні згадують його відповідальним, мужнім, таким, що завжди дбав про підлеглих і поспішав до побратимів, попри поранення.У нього залишилися тітка, двоюрідні сестри та двоюрідний брат.О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання.
51-річна Світлана Горбатенко загинула в Маріуполі у другій половині березня 2022 року. У її будинок на вулиці Кальчанській Кальміуського району прилетів снаряд. Поряд загинув цивільний чоловік Світлани, Дмитро Півень.Світлана Горбатенко народилась і жила у Маріуполі. Працювала водійкою трамвая у Маріупольському трамвайно-тролейбусному управлінні. У вільний час любила рибалити разом із чоловіком.«Світлана була щирою, доброю, веселою. Ми з нею почали дружити ще у 1995 році, коли я пішла на роботу в депо кондукторкою. Наші чоловіки товаришували. Світлана – чудова фахівчиня, навчала інших водити електротранспорт. Гарна мама і дружина», – розповіла близька подруга Світлани, Ганна Прихненко.Звʼязок зі Світланою та Дмитром подруга втратила 2 березня 2022 року. Шукала та збирала інформацію про них. Так від сусідів, друзів і близьких людей пари дізналась про їхню загибель.О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал згадують убитих росіянами жителів Донеччини.
Життя 39-річної Наталії Матвієнко відібрав обстріл Маріуполя 20 березня 2022 року. Близько 17.00 у її будинок на вулиці Тесленка прилетів снаряд. Поряд був син Наталії – 9-річний Ілля, який отримав тяжкі травми. «Уламки снаряда влучили моїй доньці у голову, внаслідок чого вона померла наступного дня. Іллі відірвало ліве стегно, а у правому – застряг великий осколок. Сусідка поховала Наталю у дворі. Життя Іллі врятували. У нього залишилися дрібні осколки», – розповіла Олена, мама загиблої. Наталія Матвієнко народилась і жила у Маріуполі. Навчалася у школі №39. До 2014-го працювала на ринку продавчинею. Потім займалася домашнім господарством, виховувала дітей. Шила зі старого одягу сумки.«Не завжди життя Наталії складалося так, як вона хотіла, зокрема – особисте життя... Донька була гарною, працьовитою. Доброю, щирою, веселою. Люблячою мамою. Я не бачила її мертвою, тому, хоч голова розуміє, та серце не приймає цього», – додала Олена Матвієнко.О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання.
Взяв участь у селекторній нараді щодо стану енергосистеми та життєзабезпечення країни під головуванням Прем’єр-міністерки України Юлії Свириденко. Доповів про поточну ситуацію на Донеччині. Через ворожі обстріли ситуація з енергопостачанням залишається вкрай складною. Завдяки роботі наших енергетиків забезпечуємо постачання електроенергії у тих громадах та у тих об'ємах, які наразі можливі. Централізоване опалення маємо у тих громадах, де це дозволяє безпекова ситуація.Мобільний зв’язок на території області функціонує стабільно. На випадок обстрілів та аварійних ситуацій базові станції, об'єкти інфраструктури, комунальні підприємства забезпечені альтернативними джерелами живлення та запасом пального до них. Донеччина готова до роботи в умовах негоди та можливих загроз для енергосистеми.Дякую Президенту та уряду за окрему увагу та підтримку нашого регіону. Дякую енергетикам, комунальникам, працівникам інфраструктури за злагоджену роботи попри складну ситуацію. Разом працюємо заради наших людей!
55-річний Сергій Меденцев загинув 4 липня 2025 року в селі Торське Краматорського району. Російський снаряд влучив у його город.Сергій народився і все життя прожив у Торському. Працював пожежником, після виходу на пенсію підпрацьовував на фермерському господарстві.У 2022 році село опинилося під російською окупацією. Сергій із родиною евакуювалися, а після звільнення Торського восени того ж року повернулися додому. У 2025-му обстріли почастішали, над селом літали ворожі дрони. Дружина Сергія та його мати виїхали, він залишився, сказавши, що приєднається згодом.4 липня близько 15:30 говорив із дружиною по телефону.«Ми зідзвонювалися щодня. Я почула вибухи, просила його ховатися. А потім почула крик — і все», — розповіла Наталія.Після обстрілу сусіди знайшли Сергія загиблим. Поховали його в Барвінковому на Харківщині, де зупинилася родина.«Сергій усе життя рятував людей. Простий, надійний, чуйний, той, на кого можна покластися», — згадують колеги.О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання.
74-річна Валентина Половинко загинула 9 вересня 2025 року в селищі Ярова. Жінка стояла в черзі за пенсією, коли росіяни скинули на селище керовану авіабомбу.Валентина народилася і все життя прожила в Яровій. Була працьовитою з дитинства: після школи вивчилася на мулярку, працювала за фахом, нянькою в дитячому садку, згодом — на залізниці. Працювала стрілочницею в Лимані, а пізніше — охоронницею. Увесь вільний час проводила на городі, вирощувала полуницю й овочі, щоб допомогти родині.Останні роки були для Валентини важкими: у 2024 році вона втратила старшого сина, а молодшого проводила до війська. 9 вересня родина готувалася до евакуації — речі були зібрані, машина мала приїхати після обіду. Вранці Валентина з чоловіком поїхали по пенсію до мобільного відділення «Укрпошти». Саме тоді росіяни завдали авіаудару. Валентина загинула на місці, її чоловік зазнав поранень.У Валентини Половинко залишилися чоловік, син, невістка, сестра, двоє онуків та інші рідні.О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання.
Наприкінці року мав честь привітати найкращих спортсменів Донеччини.Вручив нашим атлетам державні нагороди, подяки Донецької ОДА та сертифікати на одноразову грошову допомогу.У цьому році представники області вибороли 2076 медалей на чемпіонатах України, 533 — на міжнародних аренах. Завдяки їм гімн України неодноразово звучав на найрізноманітніших майданчиках — і це теж важливий внесок у культурну дипломатію.Такі успіхи наших атлетів — це свідчення неабиякої стійкості та професіоналізму, адже навіть в евакуації вони продовжують підтримувати світовий рівень і показувати високі результати.Нагадав, що спортсмени Донеччини борються не тільки на стадіонах, але й на справжньому полі бою — у лавах Сил оборони України служать 93 представники спорту.Приємно було отримати символічні подарунки, зокрема — катану, яку наші дефлімпійці привезли зі змагань у Японії.Дякую всім, хто продовжує прославляти Україну! Нехай наступний рік принесе нові медалі і рекорди!https://youtu.be/w20py1SFcUw?si=8av6jxYwCZ1VTn-o
Провів розширену нараду з керівниками структурних підрозділів ОДА, начальниками місцевих військових адміністрацій та комунальних підприємств області.Основну увагу сьогодні приділили стану реалізації державної програми «єВідновлення» в Донецькій області, а також питанням функціонування обласних комунальних підприємств з водозабезпечення та теплопостачання.Наш пріоритет — допомога людям і збереження потенціалу Донеччини.Окремо говорили про роботу релокованих закладів охорони здоров’я, освіти та соціального профілю обласного й місцевого рівнів. Обговорили перспективи їх подальшого розвитку та забезпечення доступності послуг для мешканців Донеччини, які були змушені покинути свої домівки.На всіх рівнях працюємо над тим, що навіть в умовах викликів війни наші люди були забезпечені усіма комунальними послугами та мали доступ до медичних, освітніх та соціальних послуг. Надав відповідні доручення структурним підрозділам та керівникам громад для того, щоб область продовжувала жити.Працюємо далі.
Підполковник Вадим Шуменко загинув 8 травня 2022 року в Маріуполі внаслідок ворожого авіаудару термобаричною бомбою по «Азовсталі». Воїнові був 51 рік.Вадим народився й виріс у Маріуполі, навчався у школі №33. З дитинства цікавився воєнною історією, любив спорт. Після закінчення Харківського вищого воєнного авіаційного училища служив у прикордонних підрозділах.Пройшов шлях від лейтенанта до підполковника — начальника відділу озброєння та технічного забезпечення 1-го Донецького прикордонного загону. Брав участь в АТО.З перших днів повномасштабної війни відповідав за охорону воріт «Азовсталі» та матеріальне забезпечення оборони. Писав рідним небагато, більше питав про них. Лише раз сказав, що їхнє становище — «пекло на землі». Останнє повідомлення надіслав 7 травня, попросив не горювати за ним і жити далі.Посмертно Вадиму Шуменку присвоїли звання полковника та нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Похований у Києві.У нього залишилися дружина, дві доньки та син.О 9:00 — хвилина мовчання.
Марафон добрих подій для дітей Донеччини стартував!З 19 по 30 грудня в межах культурно-мистецької акції «Марафон добрих подій» для дітей Донеччини відбуваються різдвяні та новорічні заходи. Це теплі зустрічі, вистави й інтерактиви, які дарують дітям радість, підтримку та відчуття свята навіть у непрості часи.Мета марафону — згуртувати дітей Донеччини й нагадати: Україна — велика родина, у якій важливий кожен.Сьогодні марафон розпочався у Дніпрі. Для понад 200 дітей з різних громад Донеччини показали виставу «Хто подолає дракона?» у виконанні Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру. Наприкінці глядачі отримали солодкі подарунки.Попереду — заходи в Ужгороді, Мукачеві, Хусті та Києві. Загалом плануємо передати близько 50 тисяч солодких подарунків дітям Донеччини — і тим, хто залишається в області, і тим, хто вимушено виїхав у безпечніші регіони.До акції долучився «Благодійний фонд братів Мкртчан», який традиційно підтримує дітей-переселенців.Детальніше — у відео.
TGLIST.COM.UA
