Ілюзія самітів: чому особиста дипломатія Трампа та Сі Цзіньпіна не зупинить протистояння США та Китаю

23 вересня у Вашингтоні заплановано черговий саміт за участі президента США Дональда Трампа та голови КНР Сі Цзіньпіна. Суспільні очікування щодо можливого дипломатичного прориву знову зростають, однак їх варто сприймати стримано. Травнева зустріч лідерів у Пекіні у 2026 році вже продемонструвала межі особистісної дипломатії: вона лише допомогла зберегти завуальований мир, який Сі Цзіньпін охарактеризував як «конструктивну стратегічну стабільність», але не змінила антагоністичної суті відносин двох держав, що залишаються в умовах протистояння та взаємного тиску через критичні ланцюги постачання.

Історичний досвід успішних зустрічей — від візиту Річарда Ніксона та Генрі Кіссінджера у 1972 році до переговорів Джиммі Картера з Деном Сяопіном у 1979 році чи Білла Клінтона з Цзянем Цземінем у 1998 році — створив переконання, що особистий контакт лідерів здатен подолати глибоку недовіру. Проте нинішні умови менш сприятливі. Проблема полягає не лише в ідеологічних розбіжностях, а й у несумісності дипломатичних стилів обох керівників.

Підхід Сі Цзіньпіна базується на традиціях китайського легалізму (фацзя), зокрема на ідеях мислителя Ханя Фея. Ця стратегія вимагає від правителя жорсткої централізації влади, відстороненості, приховування власних мотивів та сприйняття компромісу як вияву слабкості. Китайський лідер уникає непогоджених сценаріїв і демонстрації емоційної відкритості.

Під час травневого саміту Пекін чітко продемонстрував розраховану дистанцію: Трампа в аеропорту зустрічав віцепрезидент Хань Чжен, який посідає лише восьме місце в партійній ієрархії, сторони відмовилися від спільної пресконференції, а одразу після відбуття американського президента Сі Цзіньпін приймав у Пекіні путіна.

З іншого боку, імпульсивна дипломатія Дональда Трампа, яка поєднує публічні компліменти із раптовими загостреннями, не створює фундаменту для глибокої довіри. За відсутності системної підготовчої роботи з боку дипломатів спроби задобрити китайське керівництво сприймаються в Пекіні як ознака слабкості Заходу.

У підсумку, за збереження нинішніх підходів саміт у Вашингтоні у кращому разі зможе утримати суперництво в керованих межах. У найгіршому разі відсутність поступок з боку Китайської Народної Республіки може викликати зворотну реакцію Білого дому у вигляді нових мит чи обмежень, що лише поглибить стратегічну нестабільність.