​​Не секрет, що після війни чимало есесівців знайшли свій подальший шлях в лавах Французького іноземного легіону, та воювали в 50-их роках в Індокитаї. Деякі зберегли свої кинджали СС, якими справно різали азіатських комуністичних смердючих гуків в рукопашці.Далі цікавий спогад по темі легіонера Клода-Іва Соланжа:«Можливо зухвало буде так говорити про Легіон, але все ж таки в наших лавах тоді боролися справжні Боги війни, і не тільки французи, а й німці, скандинави, росіяни, японці, навіть пара південно-африканців. Німці  наприклад всі до єдиного пройшли Другу світову, росіяни теж. Пам'ятаю, у другій роті мого батальйону служили два російських козака, які воювали під Сталінградом. Один був лейтенантом радянської польової жандармерії (10-ї дивізії військ НКВД), інший  цугфюрером в кавалерійській дивізії СС. Обидва загинули при обороні опорного пункту "Ізабель".Комуністи билися як чорти, але ми теж показали їм, що вміємо справно воювати. Я думаю, що в жодній європейській армії у другій половині 20-го століття не довелося, та й дай Боже, вже не доведеться вести такі страшні і масштабні бої врукопашну, як нам в цій проклятій долині. Ураганний вогонь їх артилерії і зливові дощі перетворили окопи і бліндажі в місиво, і ми часто билися по пояс у воді. Їх штурмові групи або йшли на прорив, або підкопували свої траншеї до наших, і тоді десятки та сотні бійців пускали в хід ножі, багнети, приклади, саперні лопатки, сокири.Жорстокість була неймовірною. Тайці використовували якісь свої особливі кинджали, у кількох німців збереглися кинджали СС, в моєму відділенні служив баск, який просто жах що творив складною навахою з лезом довжиною сантиметрів з 30».