Останнім часом спостерігаю одну дуже цікаву й водночас неприємну тенденцію: в армії з’явилося чимало «гастролерів» - людей, які вміють десь щось «порішати», десь красиво розповісти, десь прибрехати. І, на жаль, командування часто ведеться на це й навіть любить таких людей.

Зараз є частина медійних військових, які ходять і розповідають про свої «подвиги». Але ті, хто служив із ними пліч-о-пліч, інколи знають зовсім іншу правду. Знають історії, як тепловізори, прилади нічного бачення опинялися в ломбардах, а потім їхню вартість доводилося компенсувати звичайним військовослужбовцям зі своєї зарплати.

Бачу людей із сумнівним минулим і численними кримінальними історіями, які раптом опиняються на високих посадах в армії, не маючи за плечима жодного серйозного управлінського досвіду.

Бачу й тих, хто під час найважчих боїв сидів у Києві, поки інші реально воювали, але чомусь саме вони потім отримували ордени та нагороди.

І найбільше дивує навіть не те, що такі люди існують. Вони були, є і, напевно, будуть завжди. Найгірше - коли система починає винагороджувати не тих, хто реально виконував свою роботу, командував, ризикував життям і ніс відповідальність, а тих, хто краще вміє себе подати, домовитися й створити правильну картинку.

Андрій Кривонос.