ПЕРЕДЧУТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦУСІМИОстанніми днями мене не полишає дивне відчуття.Ні, я не думаю, що війна завтра закінчиться.Не думаю, що Кремль раптом погодиться на всі вимоги Європи.І навіть не думаю, що російські Z-воєнкори раптом стали прихильниками миру.Але мені здається, що ми починаємо бачити дещо значно цікавіше.Ми починаємо бачити появу мови, якою в Росії колись будуть пояснювати поразку.Довгий час лише Росія висувала максимальні вимоги.Чотири області.Нейтральний статус України.Скорочення армії.І тут сталася цікава річ.Європа вперше почала відповідати тим самим.Придністров'я.Абхазія.Південна Осетія.Скорочення російської військової присутності.Чи означає це, що переговори вже почалися?На мою думку — так.Бо переговори починаються не тоді, коли сторони сідають за стіл.Переговори починаються тоді, коли сторони формулюють свої позиції.І якщо одна сторона вимагає все, а інша одразу пропонує компроміс, то "середина" завжди зміщується на користь того, хто вимагав більше.Саме тому Європа зараз робить те, чого довго уникала.Вона теж почала вимагати все.А майже одночасно з цим у російському інформаційному просторі почалися дивні процеси.Z-воєнкори раптом заговорили про виведення військ.Поки що з Придністров'я.Поки що дуже обережно.Поки що під соусом "треба піти самим, поки не стало гірше".Але я вже бачив це раніше.Навесні 2022 року Росія програла битву за Київ.Проте росіянам не сказали, що це була поразка.Їм пояснили, що це був "жест доброї волі".Після Харківщини говорили про "перегрупування".Після Херсона — про "складне, але правильне рішення".Російська пропаганда давно створила власний словник:Війна — це мир.Відступ — це наступ.Поразка — це перемога.І якщо ця логіка працювала для Київщини, то чому вона не може працювати для Придністров'я?Але найцікавіше навіть не це.Ми нещодавно дивилися втрати Росії у її колоніальних та загарбницьких війнах.Кавказька війна.Кримська війна.Російсько-японська.Зимова.Афганістан.І раптом виявилося, що нинішню війну майже немає з чим порівнювати.За масштабом бойових втрат вона вже стоїть окремо.Причому на відміну від Першої та Другої світових воєн, тут Москва сама ухвалила рішення почати війну.І тут історія стає особливо цікавою.Росія змінювалася не після воєн.Росія змінювалася після поразок.Після Кримської війни прийшли великі реформи і скасування кріпацтва.Після Цусіми — революція 1905 року, Дума та обмеження самодержавства.Після Афганістану — перебудова і розпад СРСР.Не кожна війна змінювала Росію.Але майже кожна велика поразка змушувала її змінюватися.І тут виникає ще одна історична рима.За всю сучасну історію Росія втратила лише два справжні флагмани.Перший — броненосець «Князь Суворов» під час Цусімської битви.Другий — крейсер «Москва» у Чорному морі.Звісно, кораблі самі по собі не руйнують імперії.Але іноді вони стають символами.У 1905 році Цусіма стала символом того, що Російська імперія не така могутня, як сама про себе думала.У 2022 році крейсер «Москва» став символом того, що сучасна Росія теж виявилася не такою непереможною, як про це розповідала власна пропаганда.Саме тому мене сьогодні цікавить не Придністров'я.І не Стешин.І навіть не самі переговори.Мене цікавить інше.Чи не бачимо ми сьогодні перших ознак того процесу, який колись історики назвуть українською Цусімою?Не подію.Не битву.Не один конкретний день.А довгий процес усвідомлення ціни поразки.Бо кожна велика російська поразка спочатку заперечувалася.Потім пояснювалася.Потім виправдовувалася.І лише після цього починала змінювати саму Росію.Можливо, ми ще дуже далеко від цього моменту.А можливо, перші його ознаки вже з'явилися.У той день, коли російські воєнкори раптом почали обговорювати виведення військ.І саме тому мене не полишає це дивне відчуття.Передчуття української Цусіми.Олександр Бригинець.