Чудова історія.Дякую Боже, що я Українець 🇺🇦---Потяг Київ-Франківськ, ще званий Стефанія.В купе приємна білява жінка, 50+, їде лікуватись в Моршин, вона виглядає як людина в очікуванні відпустки, балакуча, стомлена, але намагається бути усміхненою.В неї системне порушення сну, розповідає, дізнавшись, що я працюю в секторі медицини.Заходить він.Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27, з великим рюкзаком, карематом, і сумними очима людини, що повернулась з фронту в бурхливий та майже безтурботний Київ.Наша розмова «ні про що» з жіночкою вмить припиняється.Ми починаємо метушливо пропонувати йому все що маємо: банани, цукерки, мінеральну воду, заварну каву, бутерброди.Він трохи ніяковіє від такого натиску материнської турботи, і я починаю його розпитувати, поки він наспіх влаштовується на верхній полиці:- Ви у Франківськ їдете?- Так, я вас не розбуджу раніше, сподіваюсь - Ви сам з Франківська?- Так- Додому, до батьків?- Мами нажаль вже немає..- А звідки зараз? - Біля Краматорська служу. 3 дні в мене на все. Доброї ночі…Через хвилину він вже спав.Він спить вже 12 годину.Може за рік це його найдовший та найсолодший сон? ..А ми з жіночкою перемигуємось знаками, говоримо пошепки, зокрема, попередивши провідницю, щоб слідкувала за тишею в вагоні.Моя сусідка з самого ранку вже приготувала йому сніданок, витерла його черевики, замовила порцію кави, щоб не закінчилась на інших пасажирах, і дбайливо чекає коли він проснеться.Бо її сину теж 28, розповідає. І він зараз воює під Марʼїнкою.І їй дуже сильно хочеться, щоб він спав в нормальному ліжку, просто спав цим міцним сном молодого парубка. Щоб приїхав додому. Щоб мріяв та будував своє мирне життя. Вона тихо розповідає про сина.А сльози душать мене.За цього хлопчика, який вже втративши маму, ризикував втратити країну, тому готовий втратити за неї своє життя..За цю добру жінку, як багато жінок сьогодні, кожен день і ніч молиться за свого сина, і за всіх інших синів, що захищають нас на фронті, тому страждає на безсоння ...Сльози стоять в горлі від того, що стала свідком, як цей юнак, був огорнутий уві сні, справжньою маминою турботоюІ як одна жінка, чекаючи на свого сина, готова ділитись любовʼю з усіма українськими воїнамиВона виходить в Моршині. І під подушкою юнака, який все ще спить, залишає маленьку іконку, яку вона в останній момент витягає з сумочки - Будь ласка, передайте йому, що зараз всі ми - його мами…❣️❤️Tulinova Nataliia.