"Коли я потрапив у полон, московити почали кричати щось про те, що я пішов воювати проти братів. І я відповів: "По-перше, ви не брати нам. А по-друге, це не я прийшов на вашу землю вбивати, а ви до нас". За кожне українське слово - били нещадно. То все ж таки мова має значення?В Оленівці мене перевели в камеру двохсотих, де потім нас підірвали. У мене вціліла лише права рука, все інше - бите-перебите. Я з декількома важкопораненими побратимами дивом залишився живим.В Донецькій лікарні до нас ставилися жахливо. Приставили охорону з місцевих, які нас ненавиділи. Коли мене почало трусити від великої втрати крові, один із них поставив каталку зі мною під кондиціонер, ввімкнув його на повну потужністьі при потоку повітря в -16 градусів я лежав голий чотири години.Персонал ні слова не сказав проти. Санітарки возили каталки так, що ми, поранені, билися об стіну. Повезли на перев'язку лише на четвертий день. Операції робили без наркозу. Уламок від снаряду витягував сам.Коли нас повернули в Оленівку, нам влаштували жорстку прийомку. Я вів під руку товариша з ампутованою ногою,а вони нас лупили. Змушували сідати навпочіпки на декілька годин. Із перебитими ногами й ступнями. І били, били, били...Коли нас везли на обмін, очі зав'язали так туго, що бачити нічого не могли й ледве витримували біль. Та коли після літака я намацав велюрові сидіння автобусу, зрозумів - нас везуть додому!!!!Українцям бажаю завжди пам'ятати, що м.о.с.к.а.л.ь нам ніколи не був братом. І забути фразу "какая разніца".Олександр «Авокадо» Гришин. З 2014 року долучався до самооборони.25.02.2022 року приїхав добровольцем до м. Маріуполь, де приєднався до Азову. Далі були Азовсталь – Оленівка - барак «200» - Донецька лікарня – Оленівка.Після звільнення та реабілітації повернувся на службу.НескоренийОлександр Гришин.