[1]«Але до їх складу - не входимо. Розумію, для більшості - це не має жодного значення. Формальність - не більше. Але це має значення для нас. Для мене. Особливо, пам'ятаю, навесні 22-го, це мене тригернуло, коли "матьорі валантьори околовсячєскіх підрозділів" браво рапортували - тут, у фейсбучеку - про налагоджений Повітряними Силами "повітряний міст" у оточений Маріуполь. І навіть особливо не запарювались - хто, що і як насправді. Головне - прокукурікати, продемонструвати свою обізнаність та наближеність до "вищих сфер". Повторюся: та операція була проведена армійською авіацією у взаємодії з ГУР. І це був не "повітряний міст" (тьху, бля!), а "дорога життя", що коштувала нам неймовірно дорого. Невимовно дорого. Страшно дорого.Основним призначенням армійської авіації є "авіаційна підтримка Сухопутних військ в ході загальновійськового бою". Основним - але далеко не єдиним. Ми виконуємо дуже широкий спектр завдань - вогневих, транспортних, спеціальних. І - так - ми палили підарські нафтові об'єкти (і не тільки нафтові!) на території ворога ще у 22-му - коли це ще не було "мейнстрімом". Та все ж наше головне завдання - підтримка піхоти. Тих, кому найважче. Тих, хто в окопах. Тих, хто воює на землі. Тих, хто матлошиться з ворогом зблизька, а іноді і - "очі-в-очі". Ось хто головний. Ось хто "хедлайнер" цієї війни. Не ми. Не Повітряні Сили. Не всі інші. А - піхота. Десятки тисяч хлопців і дівчат з автоматами, втомленими очима, цинічними жартами та відсутністю толерантності. Це їх "Льови" і "Талани" кінець-кінцем першими ступлять на наші законні кордони (і далі - як буде треба). А ми - їм допомагаємо. Ми це робимо. Щодня. Зараз. У цей момент. Для піхоти. Заради піхоти. Разом з піхотою.»Фото Сергія Тахмазова