UNUS CONTRA OMNES | Якщо не кривити душою і бути перед собою чесним, з досвідом життя все ...

Якщо не кривити душою і бути перед собою чесним, з досвідом життя все більше переконуєшся в одній і тій самій істині: might is right, сила є право. І я гадаю, ми всі безсвідомо це відчуваємо завжди, але часто самі намагаємось пояснити собі правила життя сторонніми причинами, намагаємось вірити у зовнішнє джерело справедливості, намагаємось шукати в людях альтернативні до справжніх рушії мотивації в їх діях.Трохи детальніше. До прикладу концепція «прав людини» де сказано, що людина має право на життя. На життя… а якщо її вбивають, куди дівається це право? Як воно зникло? Чим воно було забезпечене? Я навіть продовжу цю думку: людина має право на вічне життя; але з одним але - якщо вона зможе. Ти маєш право на все, що здатен здобути і ні на що, що не взмозі осягнути сам. Я чув, що у вікінгів було заборонено красти, за це могли вигнати з спільноти. Але було дозволено забирати. Бо якщо людина не здатна відстояти те, що їй належить - воно їй не належить.Заходячи далі, дам вам очевидну істину, яку, як і всі інші, ми й самі відчуваємо, але не хотім вірити. Нас на справді не судять за категоріями того, до чого ми належим, до яких «закритих клубів», не дуже береться до уваги наш шлях, повага до нас оточуючих чи ще щось гідне. Нас оцінюють тільки за фактором: на що ми здатні тут і зараз; на що ми здатні загалом. Тільки це впливає на рішення людей довкола стосовно нас. Формально, десь на периферії рішень, коли для тебе не потребує багато що робити, ти можеш бути належним до якогось кола, організації, «двіжу», чого-завгодно, і воно спрацює на твою користь. Як тільки питання стає критичним - вирішує тільки те, що ти сам представляєш із себе. І тільки це.Насправді, по спогляданням нашого буття і побуту можу зробити наступний висновок - дуже великою силою є здатність не триматись за своє життя. Людина, що готова із ним прощатись у будь-яку мить, коли питання принципове, має більше сил в очах опонента або оточуючих. Бо багато чого ти можеш здобувати, мати, багато чим володіти, але якщо ти не готов цим ризикнути - то ти заручник своїх здобутків, а аж ніяк не вони є твоєю силою. Отже, якщо треба померти - то треба померти. По Гегелю позицію господаря у дихотомії із рабом здобуває частіше не той, хто сильніший, а той, хто готовий йти до кінця та ризикувати усім, що в нього є. Це ми бачимо в політиці, у житті націй, і у побуті звичайних людей; це не залежить від субʼєкту.Сублімуючи: ти будеш мати тільки ті речі і таке відношення, яке власними силами здатен вимагати і відстояти від оточення; ти маєш право на те, що здатен здобути власноруч, не залежно від парадигми світосприйняття сучасників та політичної конʼюнктури. Велика сила - здатність ризикувати усім і не триматись за своє життя. Сильні завжди домовляться, а слабкі, хоч нехай вони будуть праві, нікому не цікаві. Це не завжди справедливо, але світ влаштован саме так.