Розпишу декілька подій з фронту, щоб привнести трохи голівуду в стрічку. Тіпи сидять на позиції втрьох, ходять по провізію, ведуть побут та тримають оборону. На них нападають підори і беруть в полон. Звʼязують, але хєрово. Пацик розвʼязується, дістає автомат, вбиває двох із трьох підорів та повертається з полону на позицію, де був раніше. Як виявилось, підори сиділи поряд декілька діб у метрах 10-20 и слухали їх розмови. Після бою пацик заходить в бліндаж для лута та знаходить там живого підора. У нашого в руці ніж, а у підора автомат. Підору пропонують здатись, він погоджується і стріляє собі в голову. Пацики без зброї пішли за провізією біля позиції та побачили пораненого підора зі зброєю. Щоб не дати йому зібрати раму, довелось його душити. Пацики зайняли ворожі окопи, де були деякі бліндажі з проваленим дахом, повністю зруйновані. Закріпились та вели оборону. Вночі із заваленого бліндажа вибігло 5 підарів і направились додому. (Недобігли). Після цього нова группа підарів пішла в контратаку і зайняла позиції знову, а наші пропали зі звʼязку. Через декілька годин ми знову відбили позицію і виявилось, що пацики із першої групи там досі сидять, а деякі навіть не знали, що в сусідніх норах підори. Я називаю це сумісним чергуванням. На наші позиції приходить суміжник із іншої бригади. Наче загубився. Беремо в роботу і він починає допомагати в облаштуванні, спостереженні і тд. Потім виявляється, десь через добу, що то не наша 72-а бригада, а підорська. В авдіївці суміжника забув його підрозділ. Він прийшов до наших, які на парковці готувались до виїзду, та попросив його вивести. Його завантажили в бтр та він поїхав воювати з нашою піхотою. Через декілька діб його вивезли на позицію міномета, де він теж трохи допоміг, а потім виїхав додому із нами. Але допомагав і навіть не жалівся. І от знаєте. Що ви згадаєте в старості? Ефективні вкладання в біткоїн? Живіть життя, панове.