СЛАБКА ЖІНКА З МОНОЯ чекаю на своє таксі, нетерпляче відстежуючи його на карті у застосунку. Ще трохи (шість хвилин) — і Назар на своєму Kia Soul дотрясеться по львівській бруківці до мого будинку.Ніжно пригріває сонечко. І, як не дивно, я собі сьогодні подобаюся. Може, тому що масивні кросівки баскетболіста з півфіналу NBA залишилися вдома. Разом зі смішними високими шкарпетками, які демонструють світові мій оптимізм і тонке почуття гумору.Сьогоднішній лук — «Ти же дєєвочка». Сукня розкішного бордо, придбана чи то в пориві шаленої економії (воу, знижка у цього бренду, скоріш!), чи то у стані «Скільки там того життя», коли над головою нарешті перестало бахкати.Розглядаю себе у вітрині. Ніби зайвий круасан не випирає. Один круасанчик? Гаразд, два. І бріош у середу. Я — слабка жінка з Mono та стрибучою самооцінкою. Не засуджуйте мене.До Назара ще три хвилини, десь підзастряг. Я не запізнююся. Мені ок.Гортаю собі новини: домовились, не домовились, в Австралії на посаду мера обрали єнота.— Шо ти? Привіт.А от це було неочікуваніше за єното-мера.У грудях знайомо зчепилися роздратування із захватом. Вірні супутники неправильних рішень. Едікзабудьменеякщоможеш знову вийшов на полювання. Надцяте пекельне коло спілкування почалося.Сіра Kia Soul чемненько зупинилася біля мене.